Кількість має значення: уперше на Поліссі визначили щільність популяції рисі

Кількість має значення: уперше на Поліссі визначили щільність популяції рисі 

Рись євразійська (Lynx lynx) є одним із ключових великих хижаків Полісся. Попри високе природоохоронне значення, поліські популяції цього виду вкрай мало вивчені. У 2020-2021 роках за підтримки нашого проєкту було проведено безпрецедентне дослідження з використанням фотопасток. У результаті ми отримали першу науково обґрунтовану оцінку щільності популяції євразійської рисі на природоохоронних територіях Полісся. Це відкриває шлях для подальших досліджень статусу виду в регіоні та його ефективної охорони на місцевому рівні та в усьому ареалі.

Хоча євразійська рись широко поширена на всьому континенті, має відносно стабільну чисельність і охоронний статус у багатьох країнах, вона все ще загрожена через антропогенні фактори, такі як фрагментація ареалу та незаконне полювання. Щоб скоординувати зусилля зі збереження виду та зробити їх ефективними, необхідно оцінити стан популяцій рисі по всій території поширення виду. Наразі євразійська рись вивчена нерівномірно по всьому ареалу. У багатьох європейських країнах провадиться систематичний моніторинг популяцій загальноприйнятими науковими методами. Водночас бракує даних про чисельність і щільність рисі в Україні та Білорусі, хоч у цих країнах вид охороняють.

І в Україні, і в Білорусі рись обліковують мисливські товариства та управління лісового господарства, але ці зусилля є ані систематичними, ані науково обґрунтованими. Оцінки неточні через поширену практику подвійного обліку. Того мало, що неточна оцінка статусу виду провокує конфлікти між стейкхолдерами, так вона ще й може призвести до неправильних дій. Наприклад, мисливська спільнота в Білорусі лобіює бінарний статус рисі, за якого вид залишається в Червоній книзі, але на нього можна полювати. Вони стверджують, що чисельність рисі значно зростає, однак це твердження не має жодних наукових доказів.

Критично важливо правильно оцінити чисельність і щільність євразійської рисі в Білорусі та Україні, адже місцеві популяції пов’язують популяції виду в Центральній і Східній Європі  – а тому мають визначне природоохоронне значення. Масштабне дослідження, підтримане нашим проєктом, є першою спробою заповнити цю інформаційну лакуну.

Від жовтня 2020 до березня 2021 року було проведено безпрецедентне дослідження рисі з використанням фотопасток у трьох багатих на біорізноманіття регіонах України та Білорусі: національному природному парку “Сколівські Бескиди” в українських Карпатах, українській Чорнобильській зоні відчуження (ЧЗВ), на трьох пов’язаних з нею білоруських природоохоронних територіях і в державному лісі білоруського Прип’ятського Полісся (БПП). ЧЗВ і пов’язані з нею території розташовані на Поліссі. У ЧЗВ було обстежено 65, а в БПП 50 локацій.

Щоб визначити щільність популяції, дослідники використовували метод просторового відловлювання (англ. – SCR Spatial capture-recapture). Це статистичний метод, щоб підраховувати тварин на основі того, скільки разів їх бачили і де вони були помічені. Науковці виявили, що щільність євразійської рисі на досліджуваних територіях варіювала від 0,45 до 1,54 особини на 100 кв. км, з найвищими показниками в Чорнобильській зоні відчуження. Отримані результати схожі на показники інших досліджуваних територій Європи, де використовували ті ж методи визначення. Дослідники припускають, що вищу щільність рисі в ЧЗВ можна пояснити великою площею території, багатством здобичі для хижака та низьким антропогенним впливом. Натомість у білоруському Прип’ятському Поліссі популяція стикається з нижчою якістю біотопів і меншою кількістю здобичі, має вищий ризик загибелі через браконьєрство.

Євразійська рись на Поліссі. Знімок із фотопастки.

Уперше в Україні та в Білорусі було проведено таку роботу та отримано результати, які стануть базою для збереження та подальших досліджень місцевих популяцій євразійської рисі. Також це дослідження дає розуміння статусу виду на європейському рівні. Автори дослідження зазначають, що отримані дані важливі для майбутньої оцінки впливу загроз на досліджувані популяції. Вони також припускають, що природоохоронні території відіграють важливу роль у збереженні євразійської рисі. Хоча великі хижаки часто виходять за межі заповідників або національних парків, ці природоохоронні території все ще слугують для них прихистком.

Автори підкреслюють, що послідовний, науково обґрунтований моніторинг євразійської рисі однаковими методами по всьому континенту є ключем до розуміння стану виду та планування ефективних заходів з його збереження.

Palmero, S., Smith, A. F., Kudrenko,S., Gahbauer, M., Dachs, D., Weingarth-Dachs, K., Kashpei, I.,Shamovich, D., Vyshnevskiy, D., Borsuk, O., Korepanova, K.,Bashta, A.-T., Zhuravchak, R., Fenchuk, V., & Heurich, M.(2023). Shining a light on elusive lynx: Density estimation ofthree Eurasian lynx populations in Ukraine and Belarus.Ecology and Evolution, 13, e10688. https://doi.org/10.1002/ece3.10688 

Цей проект є частиною Програми захисту природних ландшафтів, що перебувають під загрозою зникнення (Endangered Landscapes & Seascapes Programme), і фінансується з коштів фонду «Аркадія». Проект координується Франкфуртським зоологічним товариством.


Чорнобильська зона відчуження: cкладна спадщина Полісся

Чорнобильська зона відчуження: Складна спадщина Полісся

Ми знаємо Полісся за багатством і розмаїттям дикої природи, проте факт, що саме ця земля пережила одну з найстрашніших екологічних катастроф, усвідомлюють не всі. Саме на Поліссі розташована Чорнобильська зона відчуження покинута територія, що утворилася внаслідок ядерної катастрофи. Складні процеси, що відбуваються там протягом майже сорока років, як-от некероване відновлення дикої природи та довготривалий вплив радіоактивного забруднення, далі привертають увагу науковців і природоохоронців.  

26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції сталася страшна аварія. Унаслідок вибуху був зруйнований один з ядерних енергоблоків. Це призвело до викиду радіоактивних речовин, які швидко поширилися територією колишнього Радянського Союзу та Європи. Понад 115 000 людей були змушені покинути домівки на території площею 470 000 гектарів навколо станції через сильне забруднення. Ця досі знелюднена територія, відома як Чорнобильська зона відчуження (ЧЗВ), розташована в Україні та Білорусі. Вона нерівномірно забруднена радіонуклідами, зокрема стронцієм, цезієм, алюмінієм і плутонієм, водночас багато інших радіонуклідів вже розпалися. Над зруйнованим ядерним блоком електростанції збудували саркофаг (бетонний конфайнмент), щоб запобігти подальшому витоку радіоактивних матеріалів.

Вид на реактор Чорнобильської атомної електростанції зі спостережної вежі. Чорнобильська зона відчуження, Україна. Фото Еллені Вендрас.

1988 року в білоруській частині ЧЗВ створили Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник. 2016 року в Україні було створено Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Ці наукові та природоохоронні установи здійснюють науково-дослідну роботу та моніторинг дикої природи на території зони відчуження.

Одразу після аварії дика природа отримала надзвичайно високу дозу радіації. Нищівного впливу зазнали рослини та тварини, особливо поблизу зруйнованого реактора. Однак здебільшого територія ЧЗВ сьогодні не має нічого спільного з ядерною пустелею. Ба більше: за відсутності антропогенного впливу дика природа стала відвойовувати колись густозаселені землі, на яких велося інтенсивне сільське господарство. Наприклад, обліки показали, що на покинутих територіях зростає чисельність оленя благородного, козулі, лося та кабана. Інтродуковані коні Пржевальського та європейські зубри сформували стабільні популяції, які постійно зростають. Те ж дослідження показало, що сірих вовків у ЧЗВ у кілька разів більше, ніж у деяких незабруднених природних заповідниках Білорусі. Інше дослідження, проведене за підтримки нашого проєкту, визначило, що щільність євразійської рисі в ЧЗВ значно вища, ніж на деяких інших природоохоронних територіях. Ще відзначимо, що фотопастки, встановлені в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику, зафіксували бурих ведмедів у зоні відчуження.

Коні Пржевальського в Чорнобильському біосферному заповіднику. Фото Сергія Канциренка

У ХХ столітті заболочені території сучасної ЧЗВ були інтенсивно осушені для досягнення сільськогосподарських цілей. Після аварії численні дренажні канали в білоруській частині ЧЗВ перекрили, щоб запобігти лісовим пожежам і скиданню забрудненої води. Ландшафт почав змінюватися: болота і ліси поступово витісняють сільськогосподарські угіддя. Згодом змінився і видовий склад тварин. Наприклад, зменшилася чисельність видів птахів, які залежать від людини або трансформованих ландшафтів, а підорлик великий, що перебуває під загрозою зникнення, знову заселяє ЧЗВ. Цим хижим птахам критично важливі дикі водно-болотні угіддя, вони надзвичайно чутливі до людського втручання під час гніздування — і тут, схоже, вони знайшли ідеальне середовище існування.

Молодий підорлик великий. Фото Еллені Вендрас

Водночас деякі вчені застерігають колег від надмірного оптимізму та закликають розглянути інші аспекти проблеми. Одні науковці говорять про негативні довгострокові наслідки впливу низького рівня радіації для кількох поколінь ссавців. Інші вказують на тенденцію до збільшення частоти генетичних мутацій і труднощів з розмноженням деяких видів птахів на територіях з відносно високим рівнем забруднення. Є дослідження про зменшення на таких територіях чисельності різних видів — від ґрунтових безхребетних до ссавців. Водночас опоненти наполягають, що радіація не є єдиноможливим поясненням спостережуваних негативних наслідків. Дебати тривають, але очевидно: багато аспектів постчорнобильської біології залишаються невивченими.

Повномасштабне російське вторгнення в Україну у 2022 році суттєво порушило дослідницьку роботу в ЧЗВ. На самому початку великої війни російські війська окупували Чорнобильську атомну електростанцію та прилеглі території Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. Як наслідок — майно й обладнання заповідника було пошкоджено або знищено, а територія досі замінована. Через це будь-які польові роботи вкрай складні та небезпечні. І все ж, попри труднощі, повністю діяльність у ЧЗВ не припинилася. Співробітники і далі здійснюють радіологічний моніторинг і моніторинг дикої природи, а також запобігають поширенню радіонуклідів із забруднених територій.

Територія на Поліссі, що постраждала від лісової пожежі. Фото Івана Муравйова

Нині однією з найсерйозніших проблем в українській частині ЧЗВ є лісові пожежі. Українську частину осушували інтенсивніше за білоруську, щоб запобігти забрудненню вод. Результат виявився згубним: тепер часті пожежі спричиняють сильне забруднення повітря та радіоактивні викиди. У 2020 році полум’ям було охоплено 5% території  Чорнобильського заповідника. На щастя, тоді пожежники змогли запобігти загорянню звалища радіоактивних відходів. Науковці наголошують, що відновлення осушених і пошкоджених водно-болотних угідь є найефективнішим природоорієнтованим розв’язанням проблеми ландшафтних пожеж.

Масштабне відновлення водно-болотних угідь в українській ЧЗВ наразі неможливе. Однак ділянка в цій частині Полісся є однією з п’яти, обраних для повторного заболочення в рамках нашого проєкту. Ми сподіваємося надати співробітникам заповідника навички та знання, які допоможуть розширити відновлювальні роботи в майбутньому.

Чорнобильська зона відчуження — унікальна територія на Поліссі, де вже майже 40 років триває ненавмисний екологічний експеримент, який навряд чи закінчиться в осяжному майбутньому. Оплачений життям і здоров’ям тисяч людей, численними особистими трагедіями та згубними екологічними наслідками, він дає нам рідкісну можливість отримати цінні знання та замислитися над роллю людства в екології нашої планети.

Цей проект є частиною Програми захисту природних ландшафтів, що перебувають під загрозою зникнення (Endangered Landscapes & Seascapes Programme), і фінансується з коштів фонду «Аркадія». Проект координується Франкфуртським зоологічним товариством.


2023 рік: природоохоронні перемоги та нові плани для поліської природи

2023 рік: природоохоронні перемоги та нові плани для поліської природи

2023 рік був чи не найскладнішим для охорони природи на Поліссі. Війна, що триває, змусила нас призупинити багато заходів та переглянути плани, а багато природних територій у регіоні проєкту стали просто недоступними. І все ж, озираючись, ми бачимо, що наші зусилля не минули намарно і вони продовжують приносити свої плоди, нехай іноді й не миттєво. Ми дізнаємося більше про природу Полісся, робимо кроки для її кращого захисту і маємо великі плани на новий рік.

2023 рік розпочався зі справді хороших новин: ми розпочали підготовку до відновлення кількох порушених водно-болотних угідь в українській частині Полісся.

Незважаючи на те, що Україна все ще перебуває у стані війни, цього року ми спільно з нашими партнерами організували зустріч на місцях, яка включала низку дискусій із зацікавленими сторонами та польові візити. Відновлення водно-болотних угідь зараз стоїть на порядку денному в Україні, і все більше людей визнають важливість “здорових” і повноцінно функціонуючих водно-болотних угідь. Природоохоронці вказують на їхній значний вплив на пом’якшення наслідків зміни клімату та збереження біорізноманіття, тоді як місцеві громади є свідками наслідків осушення водно-болотних угідь, яке було широко розповсюджене в Україні у 20-му столітті: нестача питної води, деградація земель, збільшення частоти посух та зростаюча загроза виникнення лісових пожеж. Під час війни багато хто згадує про ще одну роль водно-болотних угідь, не раз підтверджену історією: ледь прохідні болота слугують природною лінією оборони і бар’єром проти можливого військового вторгнення.

Скориставшись нагодою, експерти Фонду Міхаеля Зуккова (MSF) оцінили можливість відновлення низки водно-болотних угідь і відібрали п’ять ділянок в українському Поліссі для відновлення. Ці ділянки розташовані в різних адміністративних регіонах країни, і очікується, що результатом нашої роботи стане не лише відновлення 20 000 га порушених водно-болотних угідь, а й створення в кожній області груп експертів, озброєних знаннями та досвідом з відновлення, які зможуть розширити цей процес у майбутньому.

Карта території проекту з потенційними ділянками відновлення, позначеними помаранчевим кольором.

Кращий захист територій, біотопів та видів

Поки ми зосереджені на відновленні ландшафтів в Україні, наші зусилля щодо взяття під охорону нових територій дикої природи в Білорусі, здійснені у 2020-2021 роках, принесли свої плоди.  Тут ми все ще знаходимо величезні площі добре збережених і функціонуючих природних ландшафтів, які мають високу природоохоронну цінність, але все ще не мають повноцінної охорони і перебувають під загрозою переважно антропогенних факторів. Перше, чого вони потребують, – це правового охоронного статусу, який забезпечить здійснення системних і науково обґрунтованих природоохоронних заходів.

У 2023 році в білоруській частині Полісся було створено новий природний заповідник “Заплава річки Льва”. Це результат кількарічної системної роботи: спочатку його створення було пролобійовано нашим проєктом у 2020-2021 роках. Загальна площа заказника становить 2 400 га. Він є частиною національної екологічної мережі, перспективним Рамсарським угіддям та потенційним біосферним резерватом ЮНЕСКО. Новий природний заповідник займає частину великого лісо-болотного комплексу в заплаві річки Льва, який є важливим екологічним коридором і ключовою територією для рідкісних видів птахів, таких як підорлик великий (Clanga clanga) та лунь польовий (Circus cyaneus). Загалом, польові дослідження підтвердили наявність у заплаві річки Льва 588 видів рослин і 181 виду наземних хребетних тварин, у тому числі 27 видів птахів і 8 видів ссавців, занесених до Червоної книги Білорусі. Важливо, що нова природоохоронна територія межує з природним заповідником “Ольманські болота”, що посилює екологічний зв’язок.

На карті Полісся нові особливо охоронювані природні території, виділені темно-зеленим кольором.

Менші природні території, які потребують охорони, можуть бути представлені окремими місцями оселищ рідкісних видів або цінними біотопами, які, будучи одного разу зруйнованими, ніколи не можуть бути повністю відновлені до природного стану. Цього року на білоруському Поліссі було взято під охорону 5 000 гектарів рідкісних і типових біотопів, а також місць оселищ рідкісних видів. 13 додаткових місць гніздування глобально вразливого великого підорлика (Clanga clanga) тепер під охороною. Польові дослідження, визначення територій, що потребують охорони, та відповідні заявки були подані до державних органів ще у 2021 році в рамках нашого проєкту. Документи були остаточно прийняті у 2023 році відповідними органами влади.

Наука: адвокація збільшення кількості заповідних територій та відновлення водно-болотних угідь

Дослідження допомагають нам краще зрозуміти процеси, що відбуваються в поліському ландшафті, виявити загрози його природі та знайти найбільш адекватні підходи та рішення. У 2023 році було опубліковано низку робіт, що ґрунтуються переважно на польових дослідженнях, проведених на Поліссі в попередні роки.

Пошкоджена пожежею територія на Ольманськіх болотах на Поліссі. Фото Івана Муравйова.

Ландшафтні пожежі є актуальною проблемою для Полісся: величезні осушені території стали вразливими до пожеж, найнебезпечніші з яких виникають на торфовищах. Пожежі загрожують безпеці, здоров’ю та життю людей і завдають збитків економіці. На гасіння пожеж у спекотні та посушливі періоди витрачається багато ресурсів. Проблема, ймовірно, погіршиться зі зміною клімату. Автори нещодавнього дослідження з нашої партнерської організації, Британського орнітологічного фонду, нанесли на карту та проаналізували великі пожежі, що сталися на Поліссі за 19 років. Вперше дослідники визначили закономірності, екологічні та антропогенні чинники виникнення пожеж в екосистемах Полісся. На жаль, від пожеж непропорційно страждають заповідні торфовища та заплавні луки Полісся, що мають міжнародне значення, а найбільш екстремальні пожежі загрожують пралісам та листяним лісам. Автори дослідження переконані, що існує економічно ефективне, природоорієнтоване рішення проблеми – відновлення осушених водно-болотних угідь, які можуть стати природними бар’єрами на шляху великих спустошливих пожеж.

Використовуючи широкодоступні супутникові дані та хмарне програмне забезпечення, автори дослідження розробили відтворювану методологію, яка може бути застосована в будь-якій точці світу, позитивно впливаючи на відновлення ландшафтів та ефективність протипожежних заходів.

Сірий вовк на Поліссі. Знімок із фотопастки проєкту.

Ще одна нещодавня публікація присвячена поліській популяції сірого вовка (Canis lupus). Автори проаналізували вплив антропогенних факторів на придатність середовища існування вовка на Поліссі. Співвіднісши підтверджені факти присутності виду з характеристиками ландшафту, вони дійшли висновку, що вовки уникають ділянок з переважанням орних земель, високим індексом штучного освітлення вночі та високою щільністю доріг. Це означає, що антропогенний вплив на поширення сірого вовка є високим. Хоча 26% території Полісся придатні для проживання цього виду, не всі ці території зайняті вовками. Деякі якісні території ізольовані одна від одної, і дуже важливо не допустити їх подальшої фрагментації. Навпаки, створення нових природоохоронних територій є важливим для забезпечення стабільного зв’язку між основними природоохоронними територіями для збереження вовка.

Євразійська рись на Поліссі. Знімок із фотопастки проєкту.

Поліська популяція євразійської рисі, як і сірого вовка, все ще залишається маловивченою. Рись є ключовим видом хижаків для всієї Європи і має значний екологічний вплив на екосистеми. Популяції рисі в Білорусі та Україні пов’язані з популяціями в інших частинах Центральної Європи, тому розуміння їхнього стану є важливим для розробки загальноєвропейських заходів для захисту цього виду.

Безпрецедентне дослідження, проведене у 2020-2021 роках на природоохоронних територіях Полісся, включаючи Чорнобильську зону відчуження в Україні та природні заповідники Прип’ять-Полісся (центральна частина) в Білорусі, стало основою для систематичних, науково обґрунтованих досліджень цього виду в регіоні. Результатом роботи стали найцінніші та найбільш порівнювані на сьогоднішній день оцінки щільності рисі в Україні та Білорусі. Автори дослідження зазначають, що виду загрожує браконьєрство та фрагментація ареалів, спричинена антропогенними факторами. Тому природоохоронні території відіграють важливу роль як притулки для рисі. Однак для розуміння інших аспектів статусу виду, таких як генетичне різноманіття популяції або повний спектр екологічних та антропогенних факторів, що впливають на вид у регіоні, необхідні додаткові дослідження.

Aerial photos with a drone over the River Pripyat, Polesie, Belarus. © Viktar Malyshchyts
Панорама Полісся. Фото Віктора Малищиця.

Все, чого ми досягли цього року, є, з одного боку, продовженням великої системної роботи, розпочатої кілька років тому. З іншого боку, це прокладає шлях до глибшого розуміння природи Полісся і робить практичні кроки для її збереження та відновлення більш обґрунтованими та цілеспрямованими. У новий рік ми йдемо не безтурботно, але ж з вірою в нашу роботу заради природи і людей Полісся.

Цей проект є частиною Програми захисту природних ландшафтів, що перебувають під загрозою зникнення (Endangered Landscapes & Seascapes Programme), і фінансується з коштів фонду «Аркадія». Проект координується Франкфуртським зоологічним товариством.


Відновлення можливе: п'ять осушених водно-болотних угідь на українському Поліссі планують повернути до життя

Відновлення можливе: п'ять осушених водно-болотних угідь на українському Поліссі плануємо повернути до життя

Серед основних напрямків нашої проєктної діяльності цього року виділяється підготовча робота з відновлення водно-болотних угідь в Україні. Спільно з нашими партнерами ми обрали п'ять ділянок в українській частині Полісся для подальшого відновлення. Всі вони є водно-болотними угіддями, які зазнали порушень через осушення. Заплановані нами заходи передбачають зміну гідрологічного режиму цих ділянок.  

Незважаючи на те, що Україна зараз перебуває у стані війни, питання екології стоять на порядку денному. “Здорові” водно-болотні угіддя українського Полісся є життєво важливими для всієї України. Їхні водні ресурси живлять найбільші річки країни, такі як Дніпро, забезпечуючи питною водою мільйони людей. А результати інтенсивного осушення цієї території в середині 20-го століття є катастрофічними. Поки експерти б’ють на сполох щодо втрати біорізноманіття, зростання викидів парникових газів і температури, місцеві жителі спостерігають деградацію і часто занедбаність земель, збільшення частоти посух, нестачу чистої питної води і критичне забруднення повітря частинками, що викидаються під час лісових пожеж. Ось чому все більше людей виступають за відновлення водно-болотних угідь.

Користуючись моментом, наші партнери з Фонду Міхаеля Зуккова провели техніко-економічну оцінку потенційних місць для відновлення в українській частині Полісся. Вони розглянули широкий спектр аспектів, включаючи просторові, екологічні та гідрологічні характеристики ділянок. Так, увага приділялася розташуванню та площі ділянок, типу торфовищ, наявності чи відсутності дренажних систем, їх поточному стану та розміру, максимальній температурі поверхні землі та частоті ландшафтних пожеж, правовому статусу територій та аналізу зацікавлених сторін, очікуваній складності та вартості відновлення. У результаті експерти визначили п’ять ділянок (загальною площею 20 000 га) з найкращими перспективами для успішного відновлення та узгодили подальші дії із зацікавленими сторонами.

Карта території проекту з потенційними ділянками відновлення, позначеними помаранчевим кольором.

Всі обрані ділянки мають на своїй території системи дренажних каналів. Проте ділянки суттєво відрізняються за ступенем пошкодження, просторовими та екологічними характеристиками, а також особливостями дренажної системи. Тому кожна ділянка потребує особливого підходу та індивідуального комплексу заходів для покращення її стану.

Черемське болото розташоване у Волинській та Рівненській областях. Хоча воно було дещо порушене спробою осушення на початку 20-го століття, зараз болото перебуває у доброму функціональному стані і потребує лише певної підтримки. Наша мета – запобігти подальшому осушенню території, щоб зробити її більш стійкою до мінливих кліматичних умов.

Болота Сомине та Сира Погоня розташовані неподалік один від одного в Рівненській області. Соминські болота мають особливу сторінку в своїй історії: у 1920-1930-х роках, коли державний кордон між Польщею та Радянським Союзом перетинав сучасні території України та Білорусі, на польському боці була побудована дуже своєрідна лінія оборони. Окрім укріплень і бункерів, вона включала в себе поліські річки і болота як природні бар’єри. Соминські болота були частиною цієї поліської лінії оборони. Сьогодні вони потребують відновлення, оскільки були порушені осушенням та видобутком бурштину.

Болото Сира Погоня прилягає до комплексу Ольманськіх боліт, розташованих на північ, через українсько-білоруський кордон. Разом вони утворюють найбільший комплекс верхових і перехідних боліт в Європі. Сира Погоня має характеристики північних (тайгових) водно-болотних угідь, які є унікальними для України та Центральної Європи. Місцевість багата на біорізноманіття і слугує важливим місцем розмноження водно-болотних птахів, у тому числі підорлика малого (Clanga clanga), що перебуває під загрозою зникнення у світовому масштабі. Торфовище сильно постраждало від осушення і страждає від частих лісових пожеж.

Не лише будівництво осушувальних каналів вплинуло на гідрологічний режим Полісся в минулому. Багато річок також зазнали змін. В результаті поглиблення і спрямлення річки Жолобниця та будівництва мережі дренажних каналів, в середині 20-го століття заплава річки була освоєна під сільське господарство. Сьогодні земля вже не придатна для ведення сільського господарства, а дренажна система занедбана. Попередній аналіз показав, що для успішного відновлення гідрологічного режиму на цій території може знадобитися не лише перекриття каналів, але й зміна русла річки.

Ще одна особлива ділянка, обрана для відновлення на Поліссі, – це заплава річки Уж, розташована в Київській області, в південній частині Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. До і після аварії на ЧАЕС територія нинішнього заповідника була інтенсивно осушена, щоб запобігти поширенню радіоактивного забруднення. Зараз територія страждає від руйнівних пожеж: у 2020 році полум’я охопило майже 5% площі і впритул наблизилося до “червоної зони”, де зберігаються радіоактивні відходи. Ці пожежі спричинили надзвичайне забруднення повітря в Києві. Тому відновлення водно-болотних угідь на територіях навколо Чорнобильської атомної електростанції має першорядне значення. Однак після початку повномасштабного російського вторгнення значна частина цих територій все ще замінована. Це є головною перешкодою для широкомасштабного відновлення водно-болотних угідь у Чорнобильській зоні. Тим не менш, було прийнято рішення розпочати роботи в безпечному місці, щоб продовжити їх, як тільки це буде безпечно.

Вимірювання рівня води на болоті. Фото Ольгі Денищик.

Важливо, що відібрані території розташовані в чотирьох адміністративних областях України, що охоплюють території Полісся – Волинській, Рівненській, Житомирській та Київській. Таким чином, після відновлення запропонованих ділянок у кожній області працюватиме команда експертів з практичним досвідом відновлення: вибір ділянки, залучення зацікавлених сторін, адміністративні процедури, підготовка, моніторинг, проведення будівельних робіт та оцінка досягнутих результатів. Вони зможуть масштабувати діяльність з відновлення водно-болотних угідь у своїх регіонах, кожен з яких має досить великі площі, що потребують повторного заболочення.

Ольга Денищик, координатор наукових проектів Фонду Міхаеля Зуккова:  

“Ми плануємо проводити роботи з відновлення максимально відкрито, щоб показати, як працює повторне заболочення і яку користь воно приносить. Можливо, ми розробимо алгоритм проведення таких робіт, адже багато природоохоронних організацій цікавляться цією темою, але, на жаль, в Україні мало досвіду. Ми хочемо показати позитивний приклад для фахівців та мешканців України – це дасть змогу в майбутньому проводити відновлювальні роботи в значно більших масштабах“.

Цей проект є частиною Програми захисту природних ландшафтів, що перебувають під загрозою зникнення (Endangered Landscapes & Seascapes Programme), і фінансується з коштів фонду «Аркадія». Проект координується Франкфуртським зоологічним товариством.


Зустріч на місці: порушені болота українського Полісся чекають на відновлення

Зустріч на місці: порушені болота українського Полісся чекають на відновлення 

Експерти проекту "Полісся - дика природа без кордонів" та нашої партнерської організації - Фонду Майкла Зуккова - відвідали Україну. Візит був присвячений перспективам відновлення порушених та деградованих боліт в українській частині Полісся. Програма візиту включала зустрічі із зацікавленими сторонами, відвідини природоохоронних територій та круглий стіл. 

Члени делегації обговорили перспективи співпраці з керівництвом та працівниками Черемського, Рівненського та Поліського природних заповідників, а також Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. У всіх цих природоохоронних територіях є осушені болота, які мають хороші перспективи для успішної рекультивації – її доцільність оцінили експерти Фонду Майкла Зуккова.    

Члени делегації під час візиту на Полісся. Фото Ольгі Денищик.

Важливим завданням було вислухати думки різних груп зацікавлених сторін. Позиція фахівців заповідників зрозуміла: вони краще за інших знають про переваги відновлення боліт і тому високо цінують міжнародну допомогу в організації цієї роботи та демонструють готовність до співпраці. Їх підтримка є надзвичайно цінною, так само як і підтримка Державного агентства водних ресурсів України.  

У той же час, думки місцевих громад не завжди однозначні. З одного боку, більш суворий охоронний режим та заводнення осушених територій може означати певні обмеження для господарської діяльності місцевих мешканців. З іншого боку, нестача чистої води, спричинена осушенням, є тим аргументом, який змушує багатьох людей змінити свою думку на користь відновлення боліт. 

Ольга Денищик, координаторка наукових проектів у Фонді Зуккова:
"Усі зацікавлені сторони в Україні налаштовані конструктивно, на взаємодію та готові до співпраці більше, ніж будь-коли раніше. Це справді надихає. Відновлення торфовищ набуває стратегічного значення, не лише як резервуар прісної води, а й як лінія оборони. Багато громад на Поліссі шукають інвесторів і готові розглянути будь-яку екологічно сталу пропозицію. Якщо ви маєте щось на думці, будь ласка, зв'яжіться з нами!"

Члени іноземної делегації у супроводі українських експертів відвідали Черемський, Рівненський та Поліський природні заповідники, щоб більше дізнатися про них на місцях. Кожен із заповідників має свої особливості, а території, що підлягають відновленню, відрізняються ступенем порушеності, просторовою організацією та особливостями дренажних систем. 

Михайло Франчук, заступник директора Рівненського природного заповідника: 

"Болота складають 50% території Рівненського НПП, а 20% вкриті заболоченими лісами. За останні 100 років вони зазнали значного антропогенного впливу. Йдеться про меліорацію, видобуток торфу та нелегальний видобуток бурштину. Оскільки зміни клімату посилилися в останні роки, порушені болота з нестабільним гідрологічним режимом стали дуже вразливими - вода з водно-болотних угідь зникає швидше, ніж раніше. Як наслідок, посилилися посухи, трансформація типових болотних біотопів та втрата біорізноманіття.  Для Рівненського ПЗ важливо зберегти болота, адже він був створений для охорони типових природних комплексів Полісся і є найбільшим болотним резерватом в Україні. Наразі в заповіднику охороняється 13 угруповань Зеленої книги України. 53 види рослин, 106 видів тварин, що зустрічаються тут, занесені до Червоної книги України, 38 тварин належать до Червоного списку МСОП.  Болота потребують порятунку! І відновлення гідрологічних режимів, заплановане в рамках проекту "Полісся - дика природа без кордонів", є своєчасним і необхідним. Сподіваюся, що наша спільна робота допоможе утримати воду в болотах та зменшити її втрату". 

Болото на українському Поліссі. Фото Ольгі Денищик.

Було вирішено, що перед початком будівельних робіт експерти проведуть річний гідрологічний моніторинг, а також аналіз торф’яного шару. Це дозволить визначити поточний рівень води на проєктних територіях, а потім оцінити ефективність відновлення. Запропонована методологія моніторингу та подальшого моделювання на основі отриманих даних була розроблена та успішно протестована польськими експертами.   

Вимірювання рівня води на болоті. Фото Ольгі Денищик.

Під час круглого столу, що відбувся в Національному університеті водного господарства та природокористування в Рівному, експерти обговорили цінність, сучасний стан, загрози та перспективи поліських водно-болотних угідь. Серед інших тем вони торкнулися історичного значення боліт як природних бар’єрів під час військових конфліктів, що, на жаль, є актуальним і сьогодні. Сподіваємося, що цей аспект дуже скоро втратить свою актуальність. Однак, болота Полісся, які є джерелом питної води для мільйонів людей, ефективним сховищем вуглецю та осередком біорізноманіття, варті того, щоб бути відновленими та збереженими для наступних поколінь

Цей проект є частиною Програми захисту природних ландшафтів, що перебувають під загрозою зникнення (Endangered Landscapes & Seascapes Programme), і фінансується з коштів фонду «Аркадія». Проект координується Франкфуртським зоологічним товариством.


Війна під їхніми крилами: підорлик великий летить назад на Полісся

Війна під їхніми крилами: підорлик великий летить назад на Полісся

Розпочалася весняна міграція підорликавеликого. Двадцять відсотків європейської популяції цих птахів гніздяться на Поліссі. Завдяки міченню супутниковими радіопередавачамими можемо уважно стежити за їхнім переміщенням. Зараз у дослідників особливе занепокоєння викликає міграція цих зникаючих підорликів: шлях птахів пролягає через Україну, де триває військовий конфлікт. Поки на землі вирує війна, орли невпинно летять своїм маршрутом.

Підорлики великі повертаються до своїх гнізд на Поліссі з Балканського півострова, Ізраїлю, Південного Судану, Замбії та навіть Південної Африки. Щороку вони долають тисячі кілометрів, щоб дістатися до місць розмноження та зимівлі. Їхній шлях сповнений очікуваних труднощів і загроз. Але на них чекає ще одне випробування: зараз війна прямо на їхньому міграційному шляху. Вперше з цим зіткнувся поліський підорлик минулої весни. Декількома своїми спостереженнями поділився з нами орнітолог Валерій Домбровський, який десятиліттями досліджує підорлика великого та пильно стежить за птахами з GPS-мітками

«Весняна міграція 2022 року була досить типовою за датами та середньою тривалістю. Але нашу пильну увагу прикули підорликивеликі, які гніздяться в Чорнобильській зоні відчуження – їм довелося перетинати Київську область, де точилися активні бойові дії. Один із них, самець на прізвисько Боровець, першим рушив у дорогу. Своїм традиційним маршрутом він пройшов через Одеську та Черкаську області. Боровець підійшов до Києва 29 березня, саме в той момент, коли російські війська відступили під ударом українських військ. Боровець зупинився на лівому березі Дніпра, щоб перечекати негоду: небо було затягнуте хмарами, почався холодний дощ. Наступний день орел провів на тому ж місці. Здалеку було чути звуки вибухів – Київ продовжували обстрілювати. Чи міг би птах відрізнити ці звуки від весняного грому? Це насправді неможливо. 31 березня, коли знову засяяло сонце, Боровець помчав далі на північ.

Місце в заплаві Дніпра, де Боровець перебував 29-30 березня 2022 року. Фото: Sergiy L, Google Earth

Він пролетів над східною околицею Києва, а потім уздовж Київського водосховища. Своїм гострим зором він, ймовірно, міг спостерігати довгі колони військової техніки, що відступала з Києва, напевно, нецікаве видовище для птаха. Негода змусила Боровця знову зупинитися, тепер вище водосховища, приблизно за 20 кілометрів від білоруського кордону. Цього разу він просидів на одному місці довше – з 31 березня до 3 квітня. Було тихо: вибухів уже не було чутно. Російські війська відступили з Київської області та Чорнобильської зони відчуження. Боровець із задоволенням харчувався птахами та ссавцями, що ховалися в очереті над річкою, і відвідував сільськогосподарські угіддя навколо сусідніх сіл.

Місце, де Боровець перебував з 31 березня по 3 квітня 2022 року. Фото: Dmitry Dmitdino, Google Earth

4 квітня з півдня подув попутний вітер і розігнав хмари. Буквально через 4 години орел дістався свого гнізда в Поліському державному радіоекологічному заповіднику. На щастя, гелікоптери, які протягом останнього місяця щодня літали над заповідником туди-сюди, вже послідували за рештою російських військових частин. На щастя, Боровець міг зайнятися «сімейними» турботами. Протягом решти сезону 2022 року він успішно вивів пташеня.

Молодий підорлик великий. © Адам Ештон-Батт

Значно пізніше в Україну прибула самка орлана на ім’я Еллені. 4 квітня вона ненадовго зупинилася в Одеській області. До кінця наступного дня, завдяки сприятливій погоді, Еллені досягла західної околиці Києва. Там вона залишилася ночувати на березі річки Ірпінь. Кілька днів тому бої там припинилися. Птах не демонстрував незвичайної поведінки. Вранці 6 квітня вона полетіла далі на північ. Шлях її польоту перетинав нині сумнозвісні місця: Ірпінь, Гостомель, Бучу, де відбувалися страшні розправи. На щастя, птахи не можуть розуміти цих жахіть. Наступного дня Еллені досягла свого гнізда, неподалік від гнізда Боровця. Сезон розмноження Еллені завершився сумно: її пташеня померло в середині літа з невідомої причини.

Навесні 2022 року інші підорлики великі з Полісся літали через західну частину України, де активних боїв не було. Усі птахи успішно долетіли до своїх гнізд. Найшвидшим був Блонд, 17 березня він уже був у своєму гнізді на Ольманських болотах. Більшість птахів прилетіла пізніше, у перший тиждень квітня. Останнім повернувся Віалута, який прибув додому 20 квітня. До речі, це найпізніша дата закінчення весняної міграції за п’ять років спостережень».

Війна в Україні дала орнітологам не лише поживу для роздумів, а й матеріал для наукових досліджень. Ми очікуємо, що буде опубліковано дослідницьку статтю, в якій аналізуватиметься вплив війни на міграційні моделі підорлика великого. А тим часом, хоч ми не можемо негайно зупинити війну, ми сподіваємося на безпечну міграцію птахів додому – на них чекає дике Полісся.

Цей проект є частиною Програми захисту природних ландшафтів, що перебувають під загрозою зникнення (Endangered Landscapes & Seascapes Programme), і фінансується з коштів фонду «Аркадія». Проект координується Франкфуртським зоологічним товариством.


Нове партнерство на користь поліських водно-болотних угідь

Нове партнерство на користь поліських водно-болотних угідь

Наші плани щодо відновлення водно-болотних угідь в Україні тепер підтримує Фонд Міхаеля Зуккова. Завдяки новому партнерству наші колеги працюють над оцінкою можливостей повторного заболочування осушених торфовищ в українській частині Полісся.

Екосистемний підхід: орієнтований на людину, дружній до природи

Заснований у 1997 році, Фонд Зуккова займається проектами охорони природи, пом’якшення наслідків зміни клімату, управління природоохоронними територіями та сталого землекористування на чотирьох континентах, що охоплюють різноманітні ландшафти. Організація має великий досвід роботи в країнах колишнього радянського союзу, зокрема в Україні.

Нещодавно команда Фонду Зуккова реалізувала 3,5-річний проект «Екосистемна адаптація до зміни клімату та регіональний розвиток через розширення функцій біосферних резерватів України». Екосистемний підхід спирається на захист, стале управління та відновлення екосистем з метою збереження або відновлення їхніх природних властивостей. У свою чергу, повністю функціональні та стійкі екосистеми надають людям життєво важливі екосистемні послуги.

Переваги екосистемного підходу були продемонстровані на практиці на трьох пілотних територіях, розташованих на заповідних територіях України. Кожна з них може похвалитись чіткими та вимірюваними результати. Наприклад, через повторне заболочення осушених боліт у заповіднику «Розточчя» там більше не виникають лісові пожежі, знизилася температура поверхні землі.

Наукові знання та польовий досвід співробітників Фонду Зуккова були узагальнені в списках запропонованих захисних заходів і діяльності для різних типів екосистем, включаючи водно-болотні угіддя. Вони можуть бути використані як орієнтири в майбутніх проектах з відновлення екосистем Полісся.

Переосмислення цінності «здорових» водно-болотних угідь

Відновлення водно-болотних угідь виходить на порядок денний в Україні з кількох причин. Заболочені території Полісся інтенсивно осушувалися переважно для сільськогосподарських потреб у 50-80-ті роки 20-го століття, що змінило гідрологічний режим усієї території. Це призвело до деградації і, як наслідок, у багатьох випадках занедбаності земель, падіння рівня ґрунтових вод, лісових пожеж і посух. Осушені та деградовані торфовища є джерелами парникових газів. Частинки, що викидаються під час таких пожеж, є небезпечним забруднювачем повітря, і в 2020 та 2021 роках Київ потрапив на перше місце серед міст із найбільшим забрудненням атмосфери».

Водночас, у своєму природному стані водно-болотні угіддя пом’якшують наслідки зміни клімату завдяки своїй здатності поглинати й утримувати вуглець. При належному функціонуванні вони захищають людей від екстремальних погодних явищ, регулюючи потік води. Водно-болотні угіддя служать «нирками ландшафтів», накопичуючи та очищаючи воду. Значення водних ресурсів Полісся для України величезне.

Ольга Денищик, наукова координаторка проектів Фонду Зуккова

«Полісся унікальне і крихке. Крім краси, біорізноманіття, культурних та історичних цінностей, воно містить стратегічні водні ресурси для Дніпра, тобто для 2/3 українців, які п’ють цю воду. Я відчуваю себе привілейованою працювати у сфері збереження та відновлення екосистем. Це найкраща робота, яку я можу уявити».

Російське вторгнення в Україну минулого року змусило українців згадати ще одну важливу роль водно-болотних угідь, неодноразово доведену в історії: майже непрохідні, непорушені торфовища та болота служать природними бар’єрами від військового вторгнення. Таким чином, відновлення осушених боліт на Поліссі, в районі північного кордону України, зміцнить природну лінію захисту. Крім того, природний гідрологічний режим водно-болотних угідь мінімізує ризик виникнення пожеж внаслідок обстрілів чи вибухів.

Перетворення бажань на плани

Зараз, коли відновлення водно-болотних угідь в Україні, дуже ймовірно, буде підтримано зацікавленими сторонами, Франкфуртське зоологічне товариство та Фонд Міхаеля Зуккова об’єднують свої знання та досвід, щоб просувати цю важливу роботу. На даний момент експерти фонду працюють над техніко-економічним обґрунтуванням потенційних об’єктів для відновлення в українській частині Полісся, в тому числі Рамсарських угідь.

Анатолій Смалійчук, кандидат географічних наук, ГІС-експерт

«На мій погляд, на Поліссі необхідно в першу чергу зберегти і відновити екосистеми торфовищ і старовікових лісів. Осушення та вирубка деревини – це шкода, які навряд чи можна повністю виправити. Але нам потрібно постаратися, інакше природні ландшафти, які ми маємо зараз, будуть втрачені назавжди. Оскільки місцева культура та звичаї тісно переплетені з природою, вони також знаходяться під загрозою деградації».

Очікується, що комплексна оцінка охоплюватиме багато аспектів – від просторових, екологічних та гідрологічних характеристик до правового статусу територій та аналізу зацікавлених сторін. Це дозволить фахівцям визначити території з найкращою перспективою для успішних проектів з відновлення, спланувати практичні заходи відновлення для кожної території і таким чином зробити наші спільні зусилля на користь поліських водно-болотних угідь максимально результативними та ефективними. 

Цей проект є частиною Програми захисту природних ландшафтів, що перебувають під загрозою зникнення (Endangered Landscapes & Seascapes Programme), і фінансується з коштів фонду «Аркадія». Проект координується Франкфуртським зоологічним товариством.


Дослідження міграції підорлика великого – ключ до порятунку зникаючого виду

Дослідження міграції підорлика великого – ключ до порятунку зникаючого виду

Сьогодні підорлик великий в небезпеці. Практично зникаючий вид у західній Європі, він гніздиться на Поліссі, регіоні, який став притулком для багатьох зникаючих видів птахів. Приблизно 16% світової популяції підорлика великого знаходиться в Білорусі та 4% – в Україні. Проте навіть на Поліссі, з його великою мережею лісових та водно-болотних угідь, чисельність виду зменшується. Лише у Чорнобильській зоні відчуження впродовж останніх 20-ти років спостерігається збільшення популяції підорлика великого.

Чому є така тенденція та що вона може сказати про стан середовища існування підорлика великого? Як людська діяльність впливає на цих птахів? Які території найбільш сприятливі для їхнього гніздування? Відповіді на ці питання ми якраз шукаємо в ході спостережень за біорізноманіттям цих територій в рамках проєкту «Полісся – дика природа без кордонів», що фінансується Програмою вразливих ландшафтів (Endangered Landscapes Programme).

Михайло Франчук піднімається до гнізда підорлика великого, щоб розмістити фотопастку. Фото: В’ячеслав Кайстро
Михайло Франчук піднімається до гнізда підорлика великого, щоб розмістити фотопастку. Фото: В’ячеслав Кайстро
Пташеня підорлика великого. Болотний масив “Сира Погоня”. Фото: Михайло Франчук
Пташеня підорлика великого. Болотний масив “Сира Погоня”. Фото: Михайло Франчук

Нове дослідження розкриває секрети міграції підорлика великого

В ході нового дослідження ми проаналізували дані відстеження 28 дорослих особин птаха, аби зрозуміти куди вони мігрували взимку. Спільна наукова розвідка членів проєкту, доктора Валерія Домбровського та доктора Адама Ештон-Батта, містила дані про підорликів великих, які зафіксовані на Поліссі. Місця зимування – а також стан та природоохоронний статус цих територій – можуть стати важливим елементом у місії збереження цього дорогоцінного виду.

Хоча місця зимування підорлика великого були відносно добре відомі в Європі, ці види також фіксували на Близькому Сході та в Африці, і не було зрозуміло, чи мігрували вони з різних європейських популяцій або з одного регіону на інші території. Оснастивши окремих особин з різних гніздових популяцій Полісся супутниковими трекерами, дослідження виявило різноманіття місць зимування підорлика великого і те, як їхні маршрути відрізняється між популяціями і статями.

Підорлики великі, які гніздилися в Білорусі, зимували у Південно-Східній Європі, на Близькому Сході або в Африці. Цікаво, що самці частіше зимують південніше, аніж самки. Більшість самців цього виду зимували в межах вузької території у Південному Судані та Ефіопії. Самки прямували до водно-болотних угідь уздовж узбережжя південної Греції та Туреччини. Як правило, лише невелика кількість місць зимівлі в південній Європі знаходяться під охороною, але, як показує дослідження, вони є вкрай важливими для цього виду. Лише два з 12 африканських місць зимування виду знаходяться під охороною, обидва в межах одного національного парку.

Важливе місце проживання підорлика великого в заповіднику “Альманські болота”, Білорусь. Фото: Віктор Фенчук

Залежність підорлика великого від екологічно чистих та незайманих водно-болотних територій пояснює причину занепаду цього виду, оскільки більшість водно-болотних угідь у Південній Європі повністю або частково знищені, а понад 63% водно-болотних угідь Греції зникли в період між 1950-ми і 1985-ми роками. «Число особин виду, які зимують на невеликій території, вказує на те, що місця їх зимівлі, можливо і надалі ставатимуть все меншими і меншими», – пояснює доктор Адам Ештон-Батт з Британського фонду орнітології.

Знахідка про те, що білоруські самці підорлика великого в основному мігрують до Африки, а самки – до Європи, може позитивно вплинути на зусилля зберегти цей вид. Загрози, з якими стикаються птахи, а також стан водно-болотних угідь, де вони зимують, відрізняються в Європі та Африці. Можливо саме це вже вплинуло на  рівень виживання виду за статтю і, ймовірно, продовжуватиме це робити в майбутньому, якщо водно-болотні угіддя Африки будуть зменшуватися або зазнаватимуть неоднорідного впливу кліматичних змін.

Дисбаланс між кількістю самців і самок цього виду може збільшити ймовірність гібридизації з більш поширеним і близькоспорідненим підорликом малим, підвищуючи ризик вимирання виду підорлика великого.

Михайло Франчук встановлює фотопастку на гнізді підорлика великого в Рівненському природному заповіднику на Поліссі. Фото: В’ячеслав Кайстро

Екскурс в життя підорлика великого на Поліссі: останні новини з України

Загалом на Поліссі 21 дорослий птах підорлика великого був оснащений пристроями супутникового стеження. Дані з трекерів вже допомогли кільком більшим дослідженням виду. Команди дослідників в Україні та Білорусі також використовують фотопастки, щоб спостерігати за зміною раціону птахів через збільшення впливу людини. Тут наша мета полягає в тому, щоб визначити, наскільки добре підорлики розмножуються і чи впливає середовище, де гніздяться птахи, на виживання пташенят. Ранні результати свідчать про те, що харчування підорлика великого більш різноманітне в природному середовищі існування, аніж на змінених людською діяльністю територіях, але ми ще не знаємо, які наслідки це може мати в майбутньому.

Польові експерти з Українського товариства охорони птахів – партнера проєкту в Україні – відстежують відомі та потенційні місця гніздування виду на Поліссі. Дотепер ця робота в основному ведеться в Рівненському природному заповіднику, на болотних масивах «Сомине» та «Сира Погоня».

Найстаріший дуб у Рівненському природному заповіднику. Фото: Сергій Канциренко

Цього літа польовий експерт доктор Михайло Франчук пройшов чимало кілометрів Рівненським природним заповідником, щоб встановити фотопастки та зібрати дані. Загалом дослідник обстежив 12 гнізд підорлика великого у заповіднику. Отримані дані не лише демонструють стан виду, а й дають уявлення про стан водно-болотних угідь Полісся. Улюблене місце гніздування підорлика великого – це мішані ліси на болотах і луках. Ці території є ідеальним місцем полювання для підорлика великого, де він може ловити свою здобич, а саме дрібних водно-болотних птахів, ссавців, змій та амфібій. Осушені або частково знищені водно-болотні угіддя є несприятливим місцем існування для водно-болотних птахів і можуть зменшити здобич підорлика великого.

.

Автор статті Занне Лабушаньє, координатор зв’язків з громадськістю у FZS. 

Цей проект є частиною Програми захисту природних ландшафтів, що перебувають під загрозою зникнення (Endangered Landscapes & Seascapes Programme), і фінансується з коштів фонду «Аркадія». Проект координується Франкфуртським зоологічним товариством.

Автор статті Занне Лабушаньє, координатор зв’язків з громадськістю FZS.  Зображення вгорі – великий підорлик в польоті. Автор фото: Даніель Розенгрен


Центральному Поліссю – сертифікат ЮНЕСКО

Центральному Поліссю – сертифікат ЮНЕСКО

Міндовкілля, місцева влада та ГО «Українське товариство охорони птахів» (ТОП) в рамках реалізації  проєкту «Полісся – природа без кордонів» працюють над наданням північним регіонам Рівненської та Житомирської областей статусу «Біосферний резерват ЮНЕСКО».

Статус буде підтверджено відповідним сертифікатом цієї авторитетної міжнародної організації.  Сертифікат ЮНЕСКО засвідчить, що дана територія має високу екологічну та культурну цінність, а діяльність людини тут відбувається на принципах сталого розвитку, дружнього до довкілля.

«Надання статусу «біосферний резерват» не передбачає жодних додаткових (у тому числі  юридичних) заборон чи обмежень у природокористуванні, створенні нових об’єктів ПЗФ тощо. У той же час отримання сертифікату ЮНЕСКО підніме статус цієї території, дозволить активно розвивати внутрішній та міжнародний туризм, залучати інвестиції та брати участь у міжнародних проєктах», – говорить керівник проєкту «Полісся – дика природа без кордонів» Ольга Яремченко.

Осіння міграція журавля сірого. Полісся - домівка птаха в Україні. Фото - Сергій Канциренко / Українське товариство охорони птахів.

Отримати вигоду завдяки отриманню високого статусу зможуть 16 територіальних громад. Це, Немовицька, Вирівська, Старосільська, Висоцька, Миляцька та Березівська сільські; Зарічненська, Рокитнівська, Клесівська селищні; Дубровицька та Сарненська міські на Рівненщині, а також Словечанська сільська, Лугинська селищна, Коростенська, Овруцька та Олевська міські на Житомирщині.

Експерти ТОП в рамках проєкту  «Полісся – дика природа без кордонів» провели широкі дослідження території Центрального Полісся та на їхній основі підготували номінаційну форму на біосферний резерват «Центральне Полісся» (БРЦП).

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України прийняло підготовлений ТОП документ та за участі місцевих органів державної виконавчої влади організовує процедуру погодження із землекористувачами пропозиції номінувати найбільш збережену територію Полісся на міжнародний статус ЮНЕСКО «Біосферний резерват».

Для виявлення очікувань населення щодо створення БРЦП було проведено опитування в 47 організаціях на території майбутнього резервату. З’ясувалося, що населення очікує від статусу біосферного резервату надійного збереження довкілля, розвитку зеленого туризму та екологічно дружнього бізнесу, збільшення притоку інвестицій та покращення соціальної  інфраструктури.

«Дійсно, статус біосферного резервату допоможе здійснитися цим очікуванням людей, оскільки за умови дотримання вимог сертифікату територія резервату буде забезпечувати мешканців чистими повітрям та водою, дарами природи (деревина, ягоди, гриби, рослини-медоноси, лікарські рослини), рятувати від наслідків кліматичних змін, бути надійним прихистком братам нашим меншим», – вважає експерт Українського товариства охорони птахів з розроблення номінації біосферного резервату Леонід Проценко.

Важлива умова успішності біосферного резервату – чесна, відкрита і екологічно дружня співпраця розташованих на його території установ усіх видів і типів. Лише так стане можливим збалансований розвиток лісового та сільського господарства, екологічно дружнього природокористування,  приватного будівництва, рекреаційної та туристичної діяльності. І лише тоді можна говорити про розвиток туристичної індустрії та екологічних бізнес-ініціатив, нові робочі місця для місцевого населення та розквіт малого бізнесу.

Для успішного збереження довкілля та культурних цінностей у поєднанні зі сталим використанням природних ресурсів території резерватів розділяють на зони.

Токування тетеруків; Поліський природний заповідник. Фото - Сергій Канциренко / Українське товариство охорони птахів.

Розподіл території БРЦП по функціональним зонам

БРЦП Площа (га) % від загальної площі
Зона ядра 54504,2 9,2
Буферна зона 37744,3 6,4
Транзитна зона 499243,7 84,4
Загальна площа БРЦП 591492,2 100

Зона ядра – це найцінніші природні території. Це ділянки  збереженої дикої природи, середовище існування рідкісних рослин і тварин. І вони потребують абсолютної охорони. До Зони ядра увійдуть Поліський та Рівненський природні заповідники та шість невеликих вже існуючих заповідних урочищ. Тут вже запроваджено надійна охорона і такий режим охорони продовжить працювати.

Буферна зона покликана пом’якшувати вплив на найцінніші природні території. У нашому випадку вона охоплює землі охоронних зон Поліського і Рівненського  природних заповідників та буферних зон навколо заповідних урочищ.

Земельні ділянки буферних зон залишаються у тій же – державній, комунальній, приватній власності. Єдине побажання до власників – вести діяльність відповідно до природоохоронного законодавства і користуватися дружніми до довкілля методами та технологіями. Основну площу складають землі державної власності, якими  розпоряджаються переважно держлісгоспи. В буферних зонах немає населених пунктів і промпідприємств, що полегшує задачу захисту заповідного ядра.

Лось; Поліський природний заповідник. Фото - Сергій Канциренко / Українське товариство охорони птахів

Транзитна зона – це територія співпраці і стійкого землекористування. У транзитній зоні резервату знаходяться населені пункти, тут ведеться традиційна господарська діяльність, але при цьому постійно здійснюється робота з мінімізації негативного впливу на довкілля, розробляються і впроваджуються природоохоронні заходи,  функціонує мережа «м’яких» природоохоронних територій – заказників, територій Смарагдової мережі тощо.

Створення адміністрації біосферного резервату «Центральне Полісся» не передбачається, але передбачається створення Координаційної ради, до якої можуть входити науковці, представники державних установ та органів місцевого самоврядування.

Автор статті Олег Листопад, журналіст-еколог, Українське товариство охорони птахів

Цей проект є частиною Програми захисту природних ландшафтів, що перебувають під загрозою зникнення (Endangered Landscapes & Seascapes Programme), і фінансується з коштів фонду «Аркадія». Проект координується Франкфуртським зоологічним товариством.


Нове покоління природоохоронних територій на Поліссі

Нове покоління природоохоронних територій на Поліссі

У Європейський День парків говоримо про «нове покоління» природоохоронних територій на континенті.

Сьогодні вже 1 млн. гектарів центрального Полісся знаходиться під охороною. Ця природоохоронна мережа налічує три національні парки та кілька заповідників і заказників.  Як у білоруській так і в українській Чорнобильській зоні відчуження, створеній після Чорнобильської катастрофи 1986-го року, майже немає населення. Сьогодні ця територія надає захист багатьом видам великих ссавців, як-от лосям, рисям, вовкам та ведмедям. Та попри це, багато цінних для збереження природних територій регіону залишаються без охоронного статусу, а вже існуючі природоохоронні території часто страждають від нестачі бюджетних коштів та належного керівництва.

Проєкт «Полісся — дика природа без кордонів» разом із Програмою захисту вразливих ландшафтів та благодійним фондом Лісбет Раусинг та Пітера Болдуіна «Аркадія» об`єднали зусилля, щоб зберегти біорізноманіття та відновити зв`язок між середовищами існування мігруючих видів на Поліссі. Втілюють вони це через підтримку природоохоронних територій; заснування нових заповідних зон; чи розширення існуючих територій на площі 100 тисяч гектарів, які нині не мають охоронного статусу. Їхні зусилля вже дають плоди – як-от розширення білоруського заповідника «Ольманські болота» у 2021 році на 10 тисяч гектарів. Отож зараз заповідник простягається на 104 тисячі гектрів (приблизно площа Гонконгу), і захищає найбільший у Європі комплекс перехідних незайманих боліт.

Наш підхід до розширення природоохоронних територій має наукове підґрунтя. У тісній співпраці з керівництвом природоохоронних об`єктів та національними науковими структурами ми розробляємо плани масштабних та ретельних досліджень на Поліссі та втілюємо їх в життя. Сюди належить і картування надважливих для збереження видів лісів, і проведення польових досліджень для визначення ключових місць біорізноманіття. Також ми використовуємо фотопастки  для вивчення великих ссавців, кращого розуміння їхньої чисельності, динаміки популяції та зв`язків між ними в межах цього регіону. Подальша мета проєкту – підвищення міжнародної обізнаності щодо основного району Полісся шляхом висунення цих територій до визнання Світової спадщини ЮНЕСКО, створення біосферного заповідника та через заснування транскордонної території, яка входитиме до Рамсарського списку.

Кандидат біологічних наук Тетяна Кузьменко з Українського Товариства Охорони Птахів (ТОП, BirdLife Україна) — регіональний координатор проєкту «Полісся — дика природа без кордонів» в Україні. Ми говорили з Танею про її роботу та неймовірні зміни для природоохоронних територій цієї частини Полісся, які відбудуться вже незабаром.

Перегляньте коротке відео, яке пояснює роботу Тетяни Кузьменко щодо розширення заповідних територій та сприяння транскордонній співпраці:

Що входить у ваші обов`язки регіональної координатора?

Тетяна: У ролі регіонального координатора я розробляю базу для розширення та вдосконалення управління заповідними територіями. Я контролюю виконання проєктів фахівцями на місцях; організовую моніторинг біорізноманіття для збору даних, що допомагає у плануванні розширення мережі заповідних територій; підтримую створення природоохоронної мережі (захист гнізд та місць розмноження в лісових зонах); та подаю заявки на внесення нових територій до мережі Emerald (Смарагдової мережі).

Полісся вже має доволі розвинену мережу природоохоронних територій — тож чому ви вважаєте, що потрібно ще більше заповідних зон?

Тетяна: Полісся — це унікальний регіон, зокрема в Україні, з точки зору збереження дикої природи. Він один з найцінніших природних ландшафтів нашої країни. Регіон пом’якшує глобальні кліматичні зміни завдяки багатьом перевагам добре збережених річок, водно-болотних угідь та лісів. Сьогодні значна кількість цінних та унікальних природних територій знаходиться поза межами Смарагдової мережі, а інші  — взагалі не входять до списку заповідних територій. Цим природним ландшафтам загрожує зникнення через вирубки лісів та видобуток бурштину. Тому вкрай важливо якомога швидше взяти ці території під «крило» заповідної зони, щоб надати їм правовий захист. Після цього першого кроку нам слід продовжувати наші зусилля, щоб зазначити парки на картах, забезпечивши  їх належним чином захистом на місцях.

Яким чином ви вирішуєте як та де слід розширити заповідні території?

Тетяна: Ми визначаємо зони з високою природоохоронною цінністю для збереження біорізноманіття, зокрема за межами існуючих заповідних територій та Смарагдової мережі. Ці зони фіксують на картах та аналізують, а ми на основі цього визначаємо, які з обраних зон, що мають велике значення для збереження видів потрібно включити до мережі заповідних територій. Зокрема, ми шукаємо місця гніздування рідкісних видів — на сьогодні ми визначили 119 місць гніздування журавля сірого та 50 — рідкісних видів сов, серед інших, які потребують посиленого захисту. Щоб виявити ці види та краще зрозуміти середовище, яке сприяє їхньому існуванню, ми проводимо спеціальні дослідження, використовуючи техніку акустичного моніторингу та фотопастки. Поки що ми подали заявки на 13 нових територій пропонованих до Смарагдової мережі на затвердження комітету Бернської конвенції; водночас ми чекаємо указу президента про створення нового національного парку «Пуща Радзивіла» (24 тисячі гектарів).

Тетяна Кузьменко з колегами знімають сітку для відлову кажанів та збору даних про наявність видів у цьому районі. Фото: Даніель Розенгрен / FZS

Яких найбільш з грандіозних результатів від проєкту розширення заповідних територій в Україні чекаємо незабаром?

Тетяна: Грандіозний результат для мене — це ініціатива місцевих громад щодо створення Національного парку «Словечансько-Овруцький кряж» на Поліссі. Створення тут заповідної зони — це ініціатива місцевих жителів, які хочуть мати цей національний парк та розвивати туризм у місцевості. Своє бажання вони демонструють конкретними діями — окремі громади власними силами розпочали роботи з відновлення місцевості, також вже у розробці майбутні туристичні маршрути. Місцеві громади попросили ТОП, як організацію, яка впроваджує в Україні проєкт «Полісся — дика природа без кордонів» підтримати цей процес, підготувавши пакет документів для подання відповідним органам влади для створення цього парку.

Яким ви бачите «нове покоління» парків в українському Поліссі?

Тетяна: Я сподіваюся, що в майбутньому національні парки та природні заповідники Полісся піднімуться на вищий рівень управління, екологічний туризм буде розширений та розвинутий природоохоронним способом, завдяки чому ці території будуть дорівнюватися стандартами інших країн Європи. Я вважаю, що цієї мети можна досягти, зокрема завдяки підтримці нашого проєкту. Співробітники природоохоронних територій набувають досвіду в таких сучасних методах дослідження, як акустичний моніторинг, використання фотопасток, новітні методи обробки та аналізу великих обсягів даних, а також використання геопросторових інформаційних систем. Існуючі заповідні території в Україні зараз перебувають у складних фінансових умовах, проєкт „Полісся – дика природа без кордонів” забезпечив обладнанням для посилення природоохоронної діяльності. Беручи участь у такому міжнародному проєкті, співробітники отримують цінний досвід ефективного управління парками.

Автор статті Занне Лабушаньє, координатор зв’язків з громадськістю у FZS. 

Цей проект є частиною Програми захисту природних ландшафтів, що перебувають під загрозою зникнення (Endangered Landscapes & Seascapes Programme), і фінансується з коштів фонду «Аркадія». Проект координується Франкфуртським зоологічним товариством.