2023 рік розпочався зі справді хороших новин: ми розпочали підготовку до відновлення кількох порушених водно-болотних угідь в українській частині Полісся.

Незважаючи на те, що Україна все ще перебуває у стані війни, цього року ми спільно з нашими партнерами організували зустріч на місцях, яка включала низку дискусій із зацікавленими сторонами та польові візити. Відновлення водно-болотних угідь зараз стоїть на порядку денному в Україні, і все більше людей визнають важливість “здорових” і повноцінно функціонуючих водно-болотних угідь. Природоохоронці вказують на їхній значний вплив на пом’якшення наслідків зміни клімату та збереження біорізноманіття, тоді як місцеві громади є свідками наслідків осушення водно-болотних угідь, яке було широко розповсюджене в Україні у 20-му столітті: нестача питної води, деградація земель, збільшення частоти посух та зростаюча загроза виникнення лісових пожеж. Під час війни багато хто згадує про ще одну роль водно-болотних угідь, не раз підтверджену історією: ледь прохідні болота слугують природною лінією оборони і бар’єром проти можливого військового вторгнення.

Скориставшись нагодою, експерти Фонду Міхаеля Зуккова (MSF) оцінили можливість відновлення низки водно-болотних угідь і відібрали п’ять ділянок в українському Поліссі для відновлення. Ці ділянки розташовані в різних адміністративних регіонах країни, і очікується, що результатом нашої роботи стане не лише відновлення 20 000 га порушених водно-болотних угідь, а й створення в кожній області груп експертів, озброєних знаннями та досвідом з відновлення, які зможуть розширити цей процес у майбутньому.

Поки ми зосереджені на відновленні ландшафтів в Україні, наші зусилля щодо взяття під охорону нових територій дикої природи в Білорусі, здійснені у 2020-2021 роках, принесли свої плоди.  Тут ми все ще знаходимо величезні площі добре збережених і функціонуючих природних ландшафтів, які мають високу природоохоронну цінність, але все ще не мають повноцінної охорони і перебувають під загрозою переважно антропогенних факторів. Перше, чого вони потребують, – це правового охоронного статусу, який забезпечить здійснення системних і науково обґрунтованих природоохоронних заходів.

У 2023 році в білоруській частині Полісся було створено новий природний заповідник “Заплава річки Льва”. Це результат кількарічної системної роботи: спочатку його створення було пролобійовано нашим проєктом у 2020-2021 роках. Загальна площа заказника становить 2 400 га. Він є частиною національної екологічної мережі, перспективним Рамсарським угіддям та потенційним біосферним резерватом ЮНЕСКО. Новий природний заповідник займає частину великого лісо-болотного комплексу в заплаві річки Льва, який є важливим екологічним коридором і ключовою територією для рідкісних видів птахів, таких як підорлик великий (Clanga clanga) та лунь польовий (Circus cyaneus). Загалом, польові дослідження підтвердили наявність у заплаві річки Льва 588 видів рослин і 181 виду наземних хребетних тварин, у тому числі 27 видів птахів і 8 видів ссавців, занесених до Червоної книги Білорусі. Важливо, що нова природоохоронна територія межує з природним заповідником “Ольманські болота”, що посилює екологічний зв’язок.

Менші природні території, які потребують охорони, можуть бути представлені окремими місцями оселищ рідкісних видів або цінними біотопами, які, будучи одного разу зруйнованими, ніколи не можуть бути повністю відновлені до природного стану. Цього року на білоруському Поліссі було взято під охорону 5 000 гектарів рідкісних і типових біотопів, а також місць оселищ рідкісних видів. 13 додаткових місць гніздування глобально вразливого великого підорлика (Clanga clanga) тепер під охороною. Польові дослідження, визначення територій, що потребують охорони, та відповідні заявки були подані до державних органів ще у 2021 році в рамках нашого проєкту. Документи були остаточно прийняті у 2023 році відповідними органами влади.

Дослідження допомагають нам краще зрозуміти процеси, що відбуваються в поліському ландшафті, виявити загрози його природі та знайти найбільш адекватні підходи та рішення. У 2023 році було опубліковано низку робіт, що ґрунтуються переважно на польових дослідженнях, проведених на Поліссі в попередні роки.

Ландшафтні пожежі є актуальною проблемою для Полісся: величезні осушені території стали вразливими до пожеж, найнебезпечніші з яких виникають на торфовищах. Пожежі загрожують безпеці, здоров’ю та життю людей і завдають збитків економіці. На гасіння пожеж у спекотні та посушливі періоди витрачається багато ресурсів. Проблема, ймовірно, погіршиться зі зміною клімату. Автори нещодавнього дослідження з нашої партнерської організації, Британського орнітологічного фонду, нанесли на карту та проаналізували великі пожежі, що сталися на Поліссі за 19 років. Вперше дослідники визначили закономірності, екологічні та антропогенні чинники виникнення пожеж в екосистемах Полісся. На жаль, від пожеж непропорційно страждають заповідні торфовища та заплавні луки Полісся, що мають міжнародне значення, а найбільш екстремальні пожежі загрожують пралісам та листяним лісам. Автори дослідження переконані, що існує економічно ефективне, природоорієнтоване рішення проблеми – відновлення осушених водно-болотних угідь, які можуть стати природними бар’єрами на шляху великих спустошливих пожеж.

Використовуючи широкодоступні супутникові дані та хмарне програмне забезпечення, автори дослідження розробили відтворювану методологію, яка може бути застосована в будь-якій точці світу, позитивно впливаючи на відновлення ландшафтів та ефективність протипожежних заходів.

Ще одна нещодавня публікація присвячена поліській популяції сірого вовка (Canis lupus). Автори проаналізували вплив антропогенних факторів на придатність середовища існування вовка на Поліссі. Співвіднісши підтверджені факти присутності виду з характеристиками ландшафту, вони дійшли висновку, що вовки уникають ділянок з переважанням орних земель, високим індексом штучного освітлення вночі та високою щільністю доріг. Це означає, що антропогенний вплив на поширення сірого вовка є високим. Хоча 26% території Полісся придатні для проживання цього виду, не всі ці території зайняті вовками. Деякі якісні території ізольовані одна від одної, і дуже важливо не допустити їх подальшої фрагментації. Навпаки, створення нових природоохоронних територій є важливим для забезпечення стабільного зв’язку між основними природоохоронними територіями для збереження вовка.

Поліська популяція євразійської рисі, як і сірого вовка, все ще залишається маловивченою. Рись є ключовим видом хижаків для всієї Європи і має значний екологічний вплив на екосистеми. Популяції рисі в Білорусі та Україні пов’язані з популяціями в інших частинах Центральної Європи, тому розуміння їхнього стану є важливим для розробки загальноєвропейських заходів для захисту цього виду.

Безпрецедентне дослідження, проведене у 2020-2021 роках на природоохоронних територіях Полісся, включаючи Чорнобильську зону відчуження в Україні та природні заповідники Прип’ять-Полісся (центральна частина) в Білорусі, стало основою для систематичних, науково обґрунтованих досліджень цього виду в регіоні. Результатом роботи стали найцінніші та найбільш порівнювані на сьогоднішній день оцінки щільності рисі в Україні та Білорусі. Автори дослідження зазначають, що виду загрожує браконьєрство та фрагментація ареалів, спричинена антропогенними факторами. Тому природоохоронні території відіграють важливу роль як притулки для рисі. Однак для розуміння інших аспектів статусу виду, таких як генетичне різноманіття популяції або повний спектр екологічних та антропогенних факторів, що впливають на вид у регіоні, необхідні додаткові дослідження.

Все, чого ми досягли цього року, є, з одного боку, продовженням великої системної роботи, розпочатої кілька років тому. З іншого боку, це прокладає шлях до глибшого розуміння природи Полісся і робить практичні кроки для її збереження та відновлення більш обґрунтованими та цілеспрямованими. У новий рік ми йдемо не безтурботно, але ж з вірою в нашу роботу заради природи і людей Полісся.

Незважаючи на те, що Україна зараз перебуває у стані війни, питання екології стоять на порядку денному. “Здорові” водно-болотні угіддя українського Полісся є життєво важливими для всієї України. Їхні водні ресурси живлять найбільші річки країни, такі як Дніпро, забезпечуючи питною водою мільйони людей. А результати інтенсивного осушення цієї території в середині 20-го століття є катастрофічними. Поки експерти б’ють на сполох щодо втрати біорізноманіття, зростання викидів парникових газів і температури, місцеві жителі спостерігають деградацію і часто занедбаність земель, збільшення частоти посух, нестачу чистої питної води і критичне забруднення повітря частинками, що викидаються під час лісових пожеж. Ось чому все більше людей виступають за відновлення водно-болотних угідь.

Користуючись моментом, наші партнери з Фонду Міхаеля Зуккова провели техніко-економічну оцінку потенційних місць для відновлення в українській частині Полісся. Вони розглянули широкий спектр аспектів, включаючи просторові, екологічні та гідрологічні характеристики ділянок. Так, увага приділялася розташуванню та площі ділянок, типу торфовищ, наявності чи відсутності дренажних систем, їх поточному стану та розміру, максимальній температурі поверхні землі та частоті ландшафтних пожеж, правовому статусу територій та аналізу зацікавлених сторін, очікуваній складності та вартості відновлення. У результаті експерти визначили п’ять ділянок (загальною площею 20 000 га) з найкращими перспективами для успішного відновлення та узгодили подальші дії із зацікавленими сторонами.

Всі обрані ділянки мають на своїй території системи дренажних каналів. Проте ділянки суттєво відрізняються за ступенем пошкодження, просторовими та екологічними характеристиками, а також особливостями дренажної системи. Тому кожна ділянка потребує особливого підходу та індивідуального комплексу заходів для покращення її стану.

Черемське болото розташоване у Волинській та Рівненській областях. Хоча воно було дещо порушене спробою осушення на початку 20-го століття, зараз болото перебуває у доброму функціональному стані і потребує лише певної підтримки. Наша мета – запобігти подальшому осушенню території, щоб зробити її більш стійкою до мінливих кліматичних умов.

Болота Сомине та Сира Погоня розташовані неподалік один від одного в Рівненській області. Соминські болота мають особливу сторінку в своїй історії: у 1920-1930-х роках, коли державний кордон між Польщею та Радянським Союзом перетинав сучасні території України та Білорусі, на польському боці була побудована дуже своєрідна лінія оборони. Окрім укріплень і бункерів, вона включала в себе поліські річки і болота як природні бар’єри. Соминські болота були частиною цієї поліської лінії оборони. Сьогодні вони потребують відновлення, оскільки були порушені осушенням та видобутком бурштину.

Болото Сира Погоня прилягає до комплексу Ольманськіх боліт, розташованих на північ, через українсько-білоруський кордон. Разом вони утворюють найбільший комплекс верхових і перехідних боліт в Європі. Сира Погоня має характеристики північних (тайгових) водно-болотних угідь, які є унікальними для України та Центральної Європи. Місцевість багата на біорізноманіття і слугує важливим місцем розмноження водно-болотних птахів, у тому числі підорлика малого (Clanga clanga), що перебуває під загрозою зникнення у світовому масштабі. Торфовище сильно постраждало від осушення і страждає від частих лісових пожеж.

Не лише будівництво осушувальних каналів вплинуло на гідрологічний режим Полісся в минулому. Багато річок також зазнали змін. В результаті поглиблення і спрямлення річки Жолобниця та будівництва мережі дренажних каналів, в середині 20-го століття заплава річки була освоєна під сільське господарство. Сьогодні земля вже не придатна для ведення сільського господарства, а дренажна система занедбана. Попередній аналіз показав, що для успішного відновлення гідрологічного режиму на цій території може знадобитися не лише перекриття каналів, але й зміна русла річки.

Ще одна особлива ділянка, обрана для відновлення на Поліссі, – це заплава річки Уж, розташована в Київській області, в південній частині Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. До і після аварії на ЧАЕС територія нинішнього заповідника була інтенсивно осушена, щоб запобігти поширенню радіоактивного забруднення. Зараз територія страждає від руйнівних пожеж: у 2020 році полум’я охопило майже 5% площі і впритул наблизилося до “червоної зони”, де зберігаються радіоактивні відходи. Ці пожежі спричинили надзвичайне забруднення повітря в Києві. Тому відновлення водно-болотних угідь на територіях навколо Чорнобильської атомної електростанції має першорядне значення. Однак після початку повномасштабного російського вторгнення значна частина цих територій все ще замінована. Це є головною перешкодою для широкомасштабного відновлення водно-болотних угідь у Чорнобильській зоні. Тим не менш, було прийнято рішення розпочати роботи в безпечному місці, щоб продовжити їх, як тільки це буде безпечно.

Важливо, що відібрані території розташовані в чотирьох адміністративних областях України, що охоплюють території Полісся – Волинській, Рівненській, Житомирській та Київській. Таким чином, після відновлення запропонованих ділянок у кожній області працюватиме команда експертів з практичним досвідом відновлення: вибір ділянки, залучення зацікавлених сторін, адміністративні процедури, підготовка, моніторинг, проведення будівельних робіт та оцінка досягнутих результатів. Вони зможуть масштабувати діяльність з відновлення водно-болотних угідь у своїх регіонах, кожен з яких має досить великі площі, що потребують повторного заболочення.

Члени делегації обговорили перспективи співпраці з керівництвом та працівниками Черемського, Рівненського та Поліського природних заповідників, а також Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. У всіх цих природоохоронних територіях є осушені болота, які мають хороші перспективи для успішної рекультивації – її доцільність оцінили експерти Фонду Майкла Зуккова.    

Важливим завданням було вислухати думки різних груп зацікавлених сторін. Позиція фахівців заповідників зрозуміла: вони краще за інших знають про переваги відновлення боліт і тому високо цінують міжнародну допомогу в організації цієї роботи та демонструють готовність до співпраці. Їх підтримка є надзвичайно цінною, так само як і підтримка Державного агентства водних ресурсів України.  

У той же час, думки місцевих громад не завжди однозначні. З одного боку, більш суворий охоронний режим та заводнення осушених територій може означати певні обмеження для господарської діяльності місцевих мешканців. З іншого боку, нестача чистої води, спричинена осушенням, є тим аргументом, який змушує багатьох людей змінити свою думку на користь відновлення боліт. 

Члени іноземної делегації у супроводі українських експертів відвідали Черемський, Рівненський та Поліський природні заповідники, щоб більше дізнатися про них на місцях. Кожен із заповідників має свої особливості, а території, що підлягають відновленню, відрізняються ступенем порушеності, просторовою організацією та особливостями дренажних систем. 

Було вирішено, що перед початком будівельних робіт експерти проведуть річний гідрологічний моніторинг, а також аналіз торф’яного шару. Це дозволить визначити поточний рівень води на проєктних територіях, а потім оцінити ефективність відновлення. Запропонована методологія моніторингу та подальшого моделювання на основі отриманих даних була розроблена та успішно протестована польськими експертами.   

Під час круглого столу, що відбувся в Національному університеті водного господарства та природокористування в Рівному, експерти обговорили цінність, сучасний стан, загрози та перспективи поліських водно-болотних угідь. Серед інших тем вони торкнулися історичного значення боліт як природних бар’єрів під час військових конфліктів, що, на жаль, є актуальним і сьогодні. Сподіваємося, що цей аспект дуже скоро втратить свою актуальність. Однак, болота Полісся, які є джерелом питної води для мільйонів людей, ефективним сховищем вуглецю та осередком біорізноманіття, варті того, щоб бути відновленими та збереженими для наступних поколінь. 

Підорлики великі повертаються до своїх гнізд на Поліссі з Балканського півострова, Ізраїлю, Південного Судану, Замбії та навіть Південної Африки. Щороку вони долають тисячі кілометрів, щоб дістатися до місць розмноження та зимівлі. Їхній шлях сповнений очікуваних труднощів і загроз. Але на них чекає ще одне випробування: зараз війна прямо на їхньому міграційному шляху. Вперше з цим зіткнувся поліський підорлик минулої весни. Декількома своїми спостереженнями поділився з нами орнітолог Валерій Домбровський, який десятиліттями досліджує підорлика великого та пильно стежить за птахами з GPS-мітками…

«Весняна міграція 2022 року була досить типовою за датами та середньою тривалістю. Але нашу пильну увагу прикули підорликивеликі, які гніздяться в Чорнобильській зоні відчуження – їм довелося перетинати Київську область, де точилися активні бойові дії. Один із них, самець на прізвисько Боровець, першим рушив у дорогу. Своїм традиційним маршрутом він пройшов через Одеську та Черкаську області. Боровець підійшов до Києва 29 березня, саме в той момент, коли російські війська відступили під ударом українських військ. Боровець зупинився на лівому березі Дніпра, щоб перечекати негоду: небо було затягнуте хмарами, почався холодний дощ. Наступний день орел провів на тому ж місці. Здалеку було чути звуки вибухів – Київ продовжували обстрілювати. Чи міг би птах відрізнити ці звуки від весняного грому? Це насправді неможливо. 31 березня, коли знову засяяло сонце, Боровець помчав далі на північ.

Він пролетів над східною околицею Києва, а потім уздовж Київського водосховища. Своїм гострим зором він, ймовірно, міг спостерігати довгі колони військової техніки, що відступала з Києва, напевно, нецікаве видовище для птаха. Негода змусила Боровця знову зупинитися, тепер вище водосховища, приблизно за 20 кілометрів від білоруського кордону. Цього разу він просидів на одному місці довше – з 31 березня до 3 квітня. Було тихо: вибухів уже не було чутно. Російські війська відступили з Київської області та Чорнобильської зони відчуження. Боровець із задоволенням харчувався птахами та ссавцями, що ховалися в очереті над річкою, і відвідував сільськогосподарські угіддя навколо сусідніх сіл.

4 квітня з півдня подув попутний вітер і розігнав хмари. Буквально через 4 години орел дістався свого гнізда в Поліському державному радіоекологічному заповіднику. На щастя, гелікоптери, які протягом останнього місяця щодня літали над заповідником туди-сюди, вже послідували за рештою російських військових частин. На щастя, Боровець міг зайнятися «сімейними» турботами. Протягом решти сезону 2022 року він успішно вивів пташеня.

Значно пізніше в Україну прибула самка орлана на ім’я Еллені. 4 квітня вона ненадовго зупинилася в Одеській області. До кінця наступного дня, завдяки сприятливій погоді, Еллені досягла західної околиці Києва. Там вона залишилася ночувати на березі річки Ірпінь. Кілька днів тому бої там припинилися. Птах не демонстрував незвичайної поведінки. Вранці 6 квітня вона полетіла далі на північ. Шлях її польоту перетинав нині сумнозвісні місця: Ірпінь, Гостомель, Бучу, де відбувалися страшні розправи. На щастя, птахи не можуть розуміти цих жахіть. Наступного дня Еллені досягла свого гнізда, неподалік від гнізда Боровця. Сезон розмноження Еллені завершився сумно: її пташеня померло в середині літа з невідомої причини.

Навесні 2022 року інші підорлики великі з Полісся літали через західну частину України, де активних боїв не було. Усі птахи успішно долетіли до своїх гнізд. Найшвидшим був Блонд, 17 березня він уже був у своєму гнізді на Ольманських болотах. Більшість птахів прилетіла пізніше, у перший тиждень квітня. Останнім повернувся Віалута, який прибув додому 20 квітня. До речі, це найпізніша дата закінчення весняної міграції за п’ять років спостережень».

Війна в Україні дала орнітологам не лише поживу для роздумів, а й матеріал для наукових досліджень. Ми очікуємо, що буде опубліковано дослідницьку статтю, в якій аналізуватиметься вплив війни на міграційні моделі підорлика великого. А тим часом, хоч ми не можемо негайно зупинити війну, ми сподіваємося на безпечну міграцію птахів додому – на них чекає дике Полісся.

Заснований у 1997 році, Фонд Зуккова займається проектами охорони природи, пом’якшення наслідків зміни клімату, управління природоохоронними територіями та сталого землекористування на чотирьох континентах, що охоплюють різноманітні ландшафти. Організація має великий досвід роботи в країнах колишнього радянського союзу, зокрема в Україні.

Нещодавно команда Фонду Зуккова реалізувала 3,5-річний проект «Екосистемна адаптація до зміни клімату та регіональний розвиток через розширення функцій біосферних резерватів України». Екосистемний підхід спирається на захист, стале управління та відновлення екосистем з метою збереження або відновлення їхніх природних властивостей. У свою чергу, повністю функціональні та стійкі екосистеми надають людям життєво важливі екосистемні послуги.

Переваги екосистемного підходу були продемонстровані на практиці на трьох пілотних територіях, розташованих на заповідних територіях України. Кожна з них може похвалитись чіткими та вимірюваними результати. Наприклад, через повторне заболочення осушених боліт у заповіднику «Розточчя» там більше не виникають лісові пожежі, знизилася температура поверхні землі.

Наукові знання та польовий досвід співробітників Фонду Зуккова були узагальнені в списках запропонованих захисних заходів і діяльності для різних типів екосистем, включаючи водно-болотні угіддя. Вони можуть бути використані як орієнтири в майбутніх проектах з відновлення екосистем Полісся.

Відновлення водно-болотних угідь виходить на порядок денний в Україні з кількох причин. Заболочені території Полісся інтенсивно осушувалися переважно для сільськогосподарських потреб у 50-80-ті роки 20-го століття, що змінило гідрологічний режим усієї території. Це призвело до деградації і, як наслідок, у багатьох випадках занедбаності земель, падіння рівня ґрунтових вод, лісових пожеж і посух. Осушені та деградовані торфовища є джерелами парникових газів. Частинки, що викидаються під час таких пожеж, є небезпечним забруднювачем повітря, і в 2020 та 2021 роках Київ потрапив на перше місце серед міст із найбільшим забрудненням атмосфери».

Водночас, у своєму природному стані водно-болотні угіддя пом’якшують наслідки зміни клімату завдяки своїй здатності поглинати й утримувати вуглець. При належному функціонуванні вони захищають людей від екстремальних погодних явищ, регулюючи потік води. Водно-болотні угіддя служать «нирками ландшафтів», накопичуючи та очищаючи воду. Значення водних ресурсів Полісся для України величезне.

Російське вторгнення в Україну минулого року змусило українців згадати ще одну важливу роль водно-болотних угідь, неодноразово доведену в історії: майже непрохідні, непорушені торфовища та болота служать природними бар’єрами від військового вторгнення. Таким чином, відновлення осушених боліт на Поліссі, в районі північного кордону України, зміцнить природну лінію захисту. Крім того, природний гідрологічний режим водно-болотних угідь мінімізує ризик виникнення пожеж внаслідок обстрілів чи вибухів.

Зараз, коли відновлення водно-болотних угідь в Україні, дуже ймовірно, буде підтримано зацікавленими сторонами, Франкфуртське зоологічне товариство та Фонд Міхаеля Зуккова об’єднують свої знання та досвід, щоб просувати цю важливу роботу. На даний момент експерти фонду працюють над техніко-економічним обґрунтуванням потенційних об’єктів для відновлення в українській частині Полісся, в тому числі Рамсарських угідь.

Очікується, що комплексна оцінка охоплюватиме багато аспектів – від просторових, екологічних та гідрологічних характеристик до правового статусу територій та аналізу зацікавлених сторін. Це дозволить фахівцям визначити території з найкращою перспективою для успішних проектів з відновлення, спланувати практичні заходи відновлення для кожної території і таким чином зробити наші спільні зусилля на користь поліських водно-болотних угідь максимально результативними та ефективними. 

Чому є така тенденція та що вона може сказати про стан середовища існування підорлика великого? Як людська діяльність впливає на цих птахів? Які території найбільш сприятливі для їхнього гніздування? Відповіді на ці питання ми якраз шукаємо в ході спостережень за біорізноманіттям цих територій в рамках проєкту «Полісся – дика природа без кордонів», що фінансується Програмою вразливих ландшафтів (Endangered Landscapes Programme).

В ході нового дослідження ми проаналізували дані відстеження 28 дорослих особин птаха, аби зрозуміти куди вони мігрували взимку. Спільна наукова розвідка членів проєкту, доктора Валерія Домбровського та доктора Адама Ештон-Батта, містила дані про підорликів великих, які зафіксовані на Поліссі. Місця зимування – а також стан та природоохоронний статус цих територій – можуть стати важливим елементом у місії збереження цього дорогоцінного виду.

Хоча місця зимування підорлика великого були відносно добре відомі в Європі, ці види також фіксували на Близькому Сході та в Африці, і не було зрозуміло, чи мігрували вони з різних європейських популяцій або з одного регіону на інші території. Оснастивши окремих особин з різних гніздових популяцій Полісся супутниковими трекерами, дослідження виявило різноманіття місць зимування підорлика великого і те, як їхні маршрути відрізняється між популяціями і статями.

Підорлики великі, які гніздилися в Білорусі, зимували у Південно-Східній Європі, на Близькому Сході або в Африці. Цікаво, що самці частіше зимують південніше, аніж самки. Більшість самців цього виду зимували в межах вузької території у Південному Судані та Ефіопії. Самки прямували до водно-болотних угідь уздовж узбережжя південної Греції та Туреччини. Як правило, лише невелика кількість місць зимівлі в південній Європі знаходяться під охороною, але, як показує дослідження, вони є вкрай важливими для цього виду. Лише два з 12 африканських місць зимування виду знаходяться під охороною, обидва в межах одного національного парку.

Залежність підорлика великого від екологічно чистих та незайманих водно-болотних територій пояснює причину занепаду цього виду, оскільки більшість водно-болотних угідь у Південній Європі повністю або частково знищені, а понад 63% водно-болотних угідь Греції зникли в період між 1950-ми і 1985-ми роками. «Число особин виду, які зимують на невеликій території, вказує на те, що місця їх зимівлі, можливо і надалі ставатимуть все меншими і меншими», – пояснює доктор Адам Ештон-Батт з Британського фонду орнітології.

Знахідка про те, що білоруські самці підорлика великого в основному мігрують до Африки, а самки – до Європи, може позитивно вплинути на зусилля зберегти цей вид. Загрози, з якими стикаються птахи, а також стан водно-болотних угідь, де вони зимують, відрізняються в Європі та Африці. Можливо саме це вже вплинуло на  рівень виживання виду за статтю і, ймовірно, продовжуватиме це робити в майбутньому, якщо водно-болотні угіддя Африки будуть зменшуватися або зазнаватимуть неоднорідного впливу кліматичних змін.

Дисбаланс між кількістю самців і самок цього виду може збільшити ймовірність гібридизації з більш поширеним і близькоспорідненим підорликом малим, підвищуючи ризик вимирання виду підорлика великого.

Екскурс в життя підорлика великого на Поліссі: останні новини з України

Загалом на Поліссі 21 дорослий птах підорлика великого був оснащений пристроями супутникового стеження. Дані з трекерів вже допомогли кільком більшим дослідженням виду. Команди дослідників в Україні та Білорусі також використовують фотопастки, щоб спостерігати за зміною раціону птахів через збільшення впливу людини. Тут наша мета полягає в тому, щоб визначити, наскільки добре підорлики розмножуються і чи впливає середовище, де гніздяться птахи, на виживання пташенят. Ранні результати свідчать про те, що харчування підорлика великого більш різноманітне в природному середовищі існування, аніж на змінених людською діяльністю територіях, але ми ще не знаємо, які наслідки це може мати в майбутньому.

Польові експерти з Українського товариства охорони птахів – партнера проєкту в Україні – відстежують відомі та потенційні місця гніздування виду на Поліссі. Дотепер ця робота в основному ведеться в Рівненському природному заповіднику, на болотних масивах «Сомине» та «Сира Погоня».

Цього літа польовий експерт доктор Михайло Франчук пройшов чимало кілометрів Рівненським природним заповідником, щоб встановити фотопастки та зібрати дані. Загалом дослідник обстежив 12 гнізд підорлика великого у заповіднику. Отримані дані не лише демонструють стан виду, а й дають уявлення про стан водно-болотних угідь Полісся. Улюблене місце гніздування підорлика великого – це мішані ліси на болотах і луках. Ці території є ідеальним місцем полювання для підорлика великого, де він може ловити свою здобич, а саме дрібних водно-болотних птахів, ссавців, змій та амфібій. Осушені або частково знищені водно-болотні угіддя є несприятливим місцем існування для водно-болотних птахів і можуть зменшити здобич підорлика великого.

.

Автор статті Занне Лабушаньє, координатор зв’язків з громадськістю у FZS. 

Автор статті Занне Лабушаньє, координатор зв’язків з громадськістю FZS.  Зображення вгорі – великий підорлик в польоті. Автор фото: Даніель Розенгрен

Міндовкілля, місцева влада та ГО «Українське товариство охорони птахів» (ТОП) в рамках реалізації  проєкту «Полісся – природа без кордонів» працюють над наданням північним регіонам Рівненської та Житомирської областей статусу «Біосферний резерват ЮНЕСКО».

Статус буде підтверджено відповідним сертифікатом цієї авторитетної міжнародної організації.  Сертифікат ЮНЕСКО засвідчить, що дана територія має високу екологічну та культурну цінність, а діяльність людини тут відбувається на принципах сталого розвитку, дружнього до довкілля.

«Надання статусу «біосферний резерват» не передбачає жодних додаткових (у тому числі  юридичних) заборон чи обмежень у природокористуванні, створенні нових об’єктів ПЗФ тощо. У той же час отримання сертифікату ЮНЕСКО підніме статус цієї території, дозволить активно розвивати внутрішній та міжнародний туризм, залучати інвестиції та брати участь у міжнародних проєктах», – говорить керівник проєкту «Полісся – дика природа без кордонів» Ольга Яремченко.

Отримати вигоду завдяки отриманню високого статусу зможуть 16 територіальних громад. Це, Немовицька, Вирівська, Старосільська, Висоцька, Миляцька та Березівська сільські; Зарічненська, Рокитнівська, Клесівська селищні; Дубровицька та Сарненська міські на Рівненщині, а також Словечанська сільська, Лугинська селищна, Коростенська, Овруцька та Олевська міські на Житомирщині.

Експерти ТОП в рамках проєкту  «Полісся – дика природа без кордонів» провели широкі дослідження території Центрального Полісся та на їхній основі підготували номінаційну форму на біосферний резерват «Центральне Полісся» (БРЦП).

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України прийняло підготовлений ТОП документ та за участі місцевих органів державної виконавчої влади організовує процедуру погодження із землекористувачами пропозиції номінувати найбільш збережену територію Полісся на міжнародний статус ЮНЕСКО «Біосферний резерват».

Для виявлення очікувань населення щодо створення БРЦП було проведено опитування в 47 організаціях на території майбутнього резервату. З’ясувалося, що населення очікує від статусу біосферного резервату надійного збереження довкілля, розвитку зеленого туризму та екологічно дружнього бізнесу, збільшення притоку інвестицій та покращення соціальної  інфраструктури.

«Дійсно, статус біосферного резервату допоможе здійснитися цим очікуванням людей, оскільки за умови дотримання вимог сертифікату територія резервату буде забезпечувати мешканців чистими повітрям та водою, дарами природи (деревина, ягоди, гриби, рослини-медоноси, лікарські рослини), рятувати від наслідків кліматичних змін, бути надійним прихистком братам нашим меншим», – вважає експерт Українського товариства охорони птахів з розроблення номінації біосферного резервату Леонід Проценко.

Важлива умова успішності біосферного резервату – чесна, відкрита і екологічно дружня співпраця розташованих на його території установ усіх видів і типів. Лише так стане можливим збалансований розвиток лісового та сільського господарства, екологічно дружнього природокористування,  приватного будівництва, рекреаційної та туристичної діяльності. І лише тоді можна говорити про розвиток туристичної індустрії та екологічних бізнес-ініціатив, нові робочі місця для місцевого населення та розквіт малого бізнесу.

Для успішного збереження довкілля та культурних цінностей у поєднанні зі сталим використанням природних ресурсів території резерватів розділяють на зони.

Розподіл території БРЦП по функціональним зонам

Зона ядра – це найцінніші природні території. Це ділянки  збереженої дикої природи, середовище існування рідкісних рослин і тварин. І вони потребують абсолютної охорони. До Зони ядра увійдуть Поліський та Рівненський природні заповідники та шість невеликих вже існуючих заповідних урочищ. Тут вже запроваджено надійна охорона і такий режим охорони продовжить працювати.

Буферна зона покликана пом’якшувати вплив на найцінніші природні території. У нашому випадку вона охоплює землі охоронних зон Поліського і Рівненського  природних заповідників та буферних зон навколо заповідних урочищ.

Земельні ділянки буферних зон залишаються у тій же – державній, комунальній, приватній власності. Єдине побажання до власників – вести діяльність відповідно до природоохоронного законодавства і користуватися дружніми до довкілля методами та технологіями. Основну площу складають землі державної власності, якими  розпоряджаються переважно держлісгоспи. В буферних зонах немає населених пунктів і промпідприємств, що полегшує задачу захисту заповідного ядра.

Транзитна зона – це територія співпраці і стійкого землекористування. У транзитній зоні резервату знаходяться населені пункти, тут ведеться традиційна господарська діяльність, але при цьому постійно здійснюється робота з мінімізації негативного впливу на довкілля, розробляються і впроваджуються природоохоронні заходи,  функціонує мережа «м’яких» природоохоронних територій – заказників, територій Смарагдової мережі тощо.

Створення адміністрації біосферного резервату «Центральне Полісся» не передбачається, але передбачається створення Координаційної ради, до якої можуть входити науковці, представники державних установ та органів місцевого самоврядування.

Сьогодні вже 1 млн. гектарів центрального Полісся знаходиться під охороною. Ця природоохоронна мережа налічує три національні парки та кілька заповідників і заказників.  Як у білоруській так і в українській Чорнобильській зоні відчуження, створеній після Чорнобильської катастрофи 1986-го року, майже немає населення. Сьогодні ця територія надає захист багатьом видам великих ссавців, як-от лосям, рисям, вовкам та ведмедям. Та попри це, багато цінних для збереження природних територій регіону залишаються без охоронного статусу, а вже існуючі природоохоронні території часто страждають від нестачі бюджетних коштів та належного керівництва.

Проєкт «Полісся — дика природа без кордонів» разом із Програмою захисту вразливих ландшафтів та благодійним фондом Лісбет Раусинг та Пітера Болдуіна «Аркадія» об`єднали зусилля, щоб зберегти біорізноманіття та відновити зв`язок між середовищами існування мігруючих видів на Поліссі. Втілюють вони це через підтримку природоохоронних територій; заснування нових заповідних зон; чи розширення існуючих територій на площі 100 тисяч гектарів, які нині не мають охоронного статусу. Їхні зусилля вже дають плоди – як-от розширення білоруського заповідника «Ольманські болота» у 2021 році на 10 тисяч гектарів. Отож зараз заповідник простягається на 104 тисячі гектрів (приблизно площа Гонконгу), і захищає найбільший у Європі комплекс перехідних незайманих боліт.

Наш підхід до розширення природоохоронних територій має наукове підґрунтя. У тісній співпраці з керівництвом природоохоронних об`єктів та національними науковими структурами ми розробляємо плани масштабних та ретельних досліджень на Поліссі та втілюємо їх в життя. Сюди належить і картування надважливих для збереження видів лісів, і проведення польових досліджень для визначення ключових місць біорізноманіття. Також ми використовуємо фотопастки  для вивчення великих ссавців, кращого розуміння їхньої чисельності, динаміки популяції та зв`язків між ними в межах цього регіону. Подальша мета проєкту – підвищення міжнародної обізнаності щодо основного району Полісся шляхом висунення цих територій до визнання Світової спадщини ЮНЕСКО, створення біосферного заповідника та через заснування транскордонної території, яка входитиме до Рамсарського списку.

Кандидат біологічних наук Тетяна Кузьменко з Українського Товариства Охорони Птахів (ТОП, BirdLife Україна) — регіональний координатор проєкту «Полісся — дика природа без кордонів» в Україні. Ми говорили з Танею про її роботу та неймовірні зміни для природоохоронних територій цієї частини Полісся, які відбудуться вже незабаром.

Перегляньте коротке відео, яке пояснює роботу Тетяни Кузьменко щодо розширення заповідних територій та сприяння транскордонній співпраці:

Що входить у ваші обов`язки регіональної координатора?

Тетяна: У ролі регіонального координатора я розробляю базу для розширення та вдосконалення управління заповідними територіями. Я контролюю виконання проєктів фахівцями на місцях; організовую моніторинг біорізноманіття для збору даних, що допомагає у плануванні розширення мережі заповідних територій; підтримую створення природоохоронної мережі (захист гнізд та місць розмноження в лісових зонах); та подаю заявки на внесення нових територій до мережі Emerald (Смарагдової мережі).

Полісся вже має доволі розвинену мережу природоохоронних територій — тож чому ви вважаєте, що потрібно ще більше заповідних зон?

Тетяна: Полісся — це унікальний регіон, зокрема в Україні, з точки зору збереження дикої природи. Він один з найцінніших природних ландшафтів нашої країни. Регіон пом’якшує глобальні кліматичні зміни завдяки багатьом перевагам добре збережених річок, водно-болотних угідь та лісів. Сьогодні значна кількість цінних та унікальних природних територій знаходиться поза межами Смарагдової мережі, а інші  — взагалі не входять до списку заповідних територій. Цим природним ландшафтам загрожує зникнення через вирубки лісів та видобуток бурштину. Тому вкрай важливо якомога швидше взяти ці території під «крило» заповідної зони, щоб надати їм правовий захист. Після цього першого кроку нам слід продовжувати наші зусилля, щоб зазначити парки на картах, забезпечивши  їх належним чином захистом на місцях.

Яким чином ви вирішуєте як та де слід розширити заповідні території?

Тетяна: Ми визначаємо зони з високою природоохоронною цінністю для збереження біорізноманіття, зокрема за межами існуючих заповідних територій та Смарагдової мережі. Ці зони фіксують на картах та аналізують, а ми на основі цього визначаємо, які з обраних зон, що мають велике значення для збереження видів потрібно включити до мережі заповідних територій. Зокрема, ми шукаємо місця гніздування рідкісних видів — на сьогодні ми визначили 119 місць гніздування журавля сірого та 50 — рідкісних видів сов, серед інших, які потребують посиленого захисту. Щоб виявити ці види та краще зрозуміти середовище, яке сприяє їхньому існуванню, ми проводимо спеціальні дослідження, використовуючи техніку акустичного моніторингу та фотопастки. Поки що ми подали заявки на 13 нових територій пропонованих до Смарагдової мережі на затвердження комітету Бернської конвенції; водночас ми чекаємо указу президента про створення нового національного парку «Пуща Радзивіла» (24 тисячі гектарів).

Яких найбільш з грандіозних результатів від проєкту розширення заповідних територій в Україні чекаємо незабаром?

Тетяна: Грандіозний результат для мене — це ініціатива місцевих громад щодо створення Національного парку «Словечансько-Овруцький кряж» на Поліссі. Створення тут заповідної зони — це ініціатива місцевих жителів, які хочуть мати цей національний парк та розвивати туризм у місцевості. Своє бажання вони демонструють конкретними діями — окремі громади власними силами розпочали роботи з відновлення місцевості, також вже у розробці майбутні туристичні маршрути. Місцеві громади попросили ТОП, як організацію, яка впроваджує в Україні проєкт «Полісся — дика природа без кордонів» підтримати цей процес, підготувавши пакет документів для подання відповідним органам влади для створення цього парку.

Яким ви бачите «нове покоління» парків в українському Поліссі?

Тетяна: Я сподіваюся, що в майбутньому національні парки та природні заповідники Полісся піднімуться на вищий рівень управління, екологічний туризм буде розширений та розвинутий природоохоронним способом, завдяки чому ці території будуть дорівнюватися стандартами інших країн Європи. Я вважаю, що цієї мети можна досягти, зокрема завдяки підтримці нашого проєкту. Співробітники природоохоронних територій набувають досвіду в таких сучасних методах дослідження, як акустичний моніторинг, використання фотопасток, новітні методи обробки та аналізу великих обсягів даних, а також використання геопросторових інформаційних систем. Існуючі заповідні території в Україні зараз перебувають у складних фінансових умовах, проєкт „Полісся – дика природа без кордонів” забезпечив обладнанням для посилення природоохоронної діяльності. Беручи участь у такому міжнародному проєкті, співробітники отримують цінний досвід ефективного управління парками.

Автор статті Занне Лабушаньє, координатор зв’язків з громадськістю у FZS. 

3 березня 2021 року Рада Міністрів Республіки Білорусь повідомила про розширення території природного заповідника «Ольманські болота», що у білоруській частині Полісся, на 10 тисяч гектарів. Отож зараз заповідник простягається на 104 тисячі гектрів (приблизно площа Гонконгу), і захищає найбільший у Європі комплекс перехідних незайманих боліт та важливе середовище існування зникаючих видів.  Разом із природохоронними територіями через кордон з Україною вони утворюють найбільший на континенті водно-болотний комплекс. Ця територія багата вуглецем та формує частину басейну річки Прип’ять, відіграючи надважливу роль у регулюванні водного балансу однієї з останніх заповідних річок у Європі.

Дослідження на теренах заповідника підсилюють необхідність розширення його території

Рішення розширити «Ольманські болота» було прийняте зусиллями місцевих неурядових організацій, Міністерства охорони природніх ресурсів та довкілля і Національної академії наук Білорусі (НАНБ) за підтримки Франкфуртського зоологічного товариства (ориг. FZS).  Як партнер АПБ-Birdlife (Білорусь) Франкфуртське зоологічне товариство ще з 2019 року тісно співпрацює з  НАНБ та Британським фондом орнітології і допомагає у спостереженнях та дослідженнях біологічного різноманіття Олманських боліт. Спільними зусиллями вони зафіксували на картах дуже цінні для збереження видів ліси та розбили декілька польових таборів, щоб визначити дерева відпочинку кажанів, гнізда птахів під загрозою зникнення та інші ключові місця біологічного різноманіття дикої природи місцевості. Також завдяки встановленим акустичним ресіверам, дослідникам вдалося записати тисячі годин звуків та ідентифікувати почутих мешканців, зокрема кажанів. Камери-пастки також використали для дослідження великих ссавців. Ця робота, як частина проєкту “Полісся – дика природа без кордонів” за фінансової підтримки Програми вразливих ландшафтів (Endangered Landscapes Programme) та британської фундації «Аркадія – благодійний фонд Лісбет Раузин і Пітера Болдвіна», допомогла ідентифікувати важливе середовище існування поза межами заповідника. Підготовчий етап для цього проекту відбувся за підтримки фонду Claus und Taslimawati Schmidt-Luprian Stiftung Vogelschutz in Feuchtgebieten, Німеччина. Трохи раніше цього року Академія наук Білорусі, опираючись на результати вищезгаданих досліджень, подала пропозицію розширення заповідника. А вже у березні цю ініціативу схвалили.

Білоруський біолог Стас Верталь вилазить на дерево, щоб високо в кроні встановити камеру-пастку для спостереження за рідкісним підорликом великим (Clanga clanga):

Важливе середовище існування для рідкісних видів

Ольманські болота – це домівка великого різноманіття видів. Великі хижаки, як-от рись євразійська та вовк євразійський, бродять тут у пошуках поживи, якою ця місцевість багата; а рідкісні птахи виховують потомство під покровом прибережних, в основному, соснових лісів. До цих місцин, які віднесені IBA програмою (з англ. BirdLife Important Bird and Biodiversity Area (IBA) – територія, що має важливе орнітологічне значення) до територій, які мають важливе значення для птахів, в літні місяці прилітають давати потомство одна з найрідкісніших співочих пташок Європи – зникаюча у світі, очеретянка прудка (Acrocephalus paludicola) – та найчисельніша у країні популяція підорлика великого (Clanga clanga). Впродовж літа тисячі й інших перелітних птахів також зупиняються тут, аби відпочити та облаштувати місця для свої зимових перельотів. Серед інших вартих уваги видів, що зустрічаються на цих територіях, слід відзначити лелеку чорного (Ciconia nigra), мородунку (Xenus cinereus), сивку звичайну (Pluvialis fulva), журавля сірого (Grus grus) та сову бородату (Strix nebulosa).

Наступні кроки захисту цієї важливої спадщини

Незважаючи на те, що наші білоруські колеги вже досягли таких фантастичних результатів, вони налаштовані добитися ще вищого рівня охоронного статусу для цього особливого ландшафту. Проєкт “Полісся – дика природа без кордонів” вже готує подання на отримання для цієї транскордонної території площею 250 тисяч гектарів на Поліссі, разом з «Ольманськими болотами», статусу світової спадщини ЮНЕСКО. Природозахисники також побоюються, що рівень охорони, передбачений законодавством про “природо-заповідний фонд” може не забезпечити належного захисту цієї унікальної місцевості. Тому вони планують добиватися статусу території з найвищим рівнем захисту у країні – статусу національного природного парку – який буде краще захищати Ольманські ліси від вирубки.

Автор статті Занне Лабушаньє, координатор зв’язків з громадськістю у FZS. 

Переклала Софія Мусій

У Білорусі та Україні місцеві громади з Полісся об’єднуються, щоб добровільно захистити неймовірну природу, яку вони називають домом.

Місцеві волонтери-хранителі віддають свій час на охорону заповідного Полісся та ключових територій дикої природи. Проєкт «Полісся – дика природа без кордонів», який підтримується Програмою вразливих ландшафтів, зараз працює з 12 волонтерськими командами з України та 47 хранителями з трьох груп у Білорусі. Ініціатива відносно нова і проєкт продовжує вивчати найкращий підхід у кожній країні та відповідно адаптується.  АПБ-Birdlife в Білорусі та Українське товариство охорони птахів (ТОП) в Україні допомагають керувати цією стратегією на національному рівні.

Познайомтесь з Анастасією

Партнер проєкту AПБ-Birdlife Білорусь зараз має 47 зареєстрованих хранителей Полісся. Об’єднані у три групи, вони працюють насамперед у районах важливих для птахів (IBAs) на територіях Ольманських і Туровських боліт та Середньої Прип’яті. У 2020 році, співпрацюючи з хранителями, команда проєкту «Полісся – дика природа без кордонів» організувала вісім семінарів та зустрічей з громадами для сприяння збереження природи та розроблення тематичних заходів.

Анастасія Блоцька, яка координує діяльність однієї з трьох AПБ-волонтерських груп хранителів, провела в місцевих школах понад 150 уроків з екологічного виховання в 2020 році. Вчитель фізкультури за фахом, Анастасія розробила позакласний курс для місцевих школярів під назвою «Абетка орнітології», вивчаючи птахів, зникаючі види та значення природи. Зараз курс проводиться раз на тиждень за участі трьох груп з двох початкових шкіл регіону.

Туров був домом для Анастасії та її родини протягом останніх десяти років – навіть за цей короткий час вона побачила багато змін. Анастасія особливо стурбована зменшенням кількості опадів за останні роки та наслідком цього зниження рівня води в річках та заболочених землях Полісся. Навіть її маленький син помітив, що снігопадів стає все менше з кожною зимою. Зворушена магією Полісся, зараз вона працює над сприянням його захисту в межах своєї громади;

“Я дуже хочу, щоб люди зрозуміли, що матеріальні речі не настільки важливі, як те, що дає нам природа – ми дихаємо чистим повітрям, чуєм спів птахів, шум води – ось, що цінне”.

Одним із проблемних питань є природний заказник «Ольманські болота» у Білорусі – одне з найбільших природних боліт Європи, що охоплює 100 000 гектарів. На цих територіях розмножується багато рідкісних видів, в тому числі вид, що знаходиться під загрозою зникнення – великий підорлик. Ольмани сильно постраждали від надмірного збирання ягід. Збирачі будують незаконні дороги, щоб полегшити доступ до території, додаючи комфортабельності  до своїх тимчасових таборів. Після збору врожаю землю залишають витоптаною та забрудненою великою кількістю сміття. Присутність збирачів ягід може призвести до того, що дорослі птахи великого підорлика залишають свої гнізда, кидаючи пташенят, оскільки цей вид особливо чутливий до турбування зі сторони людини.

Волонтери-хранителі відіграють значну роль в усуненні цієї загрози на Поліссі. Цього року було організовано дві експедиції, під час яких волонтери відвідували ці території та виявляли нелегальні табори, прибирали сміття. Крім того, було проведено тренінг з використання засобів картографування, включаючи геоінформаційну систему (GIS), щоб команди могли створити базу даних місць розташування таборів та результатів польових робіт. Цього року за допомогою регіональних координаторів, місцевих експертів, працівників лісового господарства та хранителей було виявлено та нанесено на карту 60 незаконних таборів збирачів ягід у заказниках «Ольманські болота» і «Старий Жаден». Карта незаконних таборів постійно оновлюється та передається відповідним державним органам.

Луки заростають

Волонтери також розчищають зарослі луки біля Турова в Білорусі. За словами орнітолога Павла Пінчука, який досліджує птахів на Туровській станції кільцювання птахів понад 20 років, кількість куликів по всій Європі демонструє тривожне зниження. Однією з причин цього є відсутність середовища розмноження для цих видів. Луки вздовж водойм, які птахи історично використовували як місця токування та гніздування, заросли і через рідкісні повені перетворюються на чагарники та зарості. Надмірно густа рослинність і нижчий рівень води також збільшують ризик виникнення пожеж на важливих оселищах птахів. Зменшуючи густу рослинність на луках та відновлюючи пасовища, необхідні для розмноження водоплавних птахів, волонтери сподіваються змінити цю тенденцію на Поліссі.

860 км на велосипеді Україною

В Україні загалом створено 12 волонтерських груп хранителей Полісся, які співпрацюють з місцевим партнером проєкту – Українським товариством охорони птахів (ТОП). Одинадцять із них складаються зі старшокласників, а одна – це група Житомирського університету. Ці природоохоронці-ентузіасти регулярно збираються для моніторингу та захисту біорізноманіття дикої природи, яку вони називають домом. Незважаючи на те, що пандемія COVID-19 перешкоджала діяльності та подій було менше ніж планувалося, цього року в Україні все-таки було досягнуто важливого прогресу.

Протягом останніх шести місяців волонтери також виявляли та розробляли екостежки, щоб ділитися природною та культурною спадщиною регіону з туристами, що відвідують Полісся. У Рівненській області вже визначено 29-кілометрову стежку, тоді як інші команди мають на меті доопрацювати ще кілька маршрутів до середини липня 2021 року. Далі волонтери та молодь із місцевих громад після певної підготовки будуть проводити відвідувачів цими стежинами.

По всьому світу молоді люди мобілізуються для боротьби за захист планети, яку вони успадкують. Їхні голоси є одними з найгучніших, що виступають за кліматичні дії. Хранителі Полісся продемонстрували, що піклуються про майбутнє свого дому та готові вкласти свій час та зусилля у те, щоб захистити цей важливий осередок дикої природи.