Чорнобильська зона відчуження: Складна спадщина Полісся
Ми знаємо Полісся за багатством і розмаїттям дикої природи, проте факт, що саме ця земля пережила одну з найстрашніших екологічних катастроф, усвідомлюють не всі. Саме на Поліссі розташована Чорнобильська зона відчуження — покинута територія, що утворилася внаслідок ядерної катастрофи. Складні процеси, що відбуваються там протягом майже сорока років, як-от некероване відновлення дикої природи та довготривалий вплив радіоактивного забруднення, далі привертають увагу науковців і природоохоронців.
26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції сталася страшна аварія. Унаслідок вибуху був зруйнований один з ядерних енергоблоків. Це призвело до викиду радіоактивних речовин, які швидко поширилися територією колишнього Радянського Союзу та Європи. Понад 115 000 людей були змушені покинути домівки на території площею 470 000 гектарів навколо станції через сильне забруднення. Ця досі знелюднена територія, відома як Чорнобильська зона відчуження (ЧЗВ), розташована в Україні та Білорусі. Вона нерівномірно забруднена радіонуклідами, зокрема стронцієм, цезієм, алюмінієм і плутонієм, водночас багато інших радіонуклідів вже розпалися. Над зруйнованим ядерним блоком електростанції збудували саркофаг (бетонний конфайнмент), щоб запобігти подальшому витоку радіоактивних матеріалів.
1988 року в білоруській частині ЧЗВ створили Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник. 2016 року в Україні було створено Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Ці наукові та природоохоронні установи здійснюють науково-дослідну роботу та моніторинг дикої природи на території зони відчуження.
Одразу після аварії дика природа отримала надзвичайно високу дозу радіації. Нищівного впливу зазнали рослини та тварини, особливо поблизу зруйнованого реактора. Однак здебільшого територія ЧЗВ сьогодні не має нічого спільного з ядерною пустелею. Ба більше: за відсутності антропогенного впливу дика природа стала відвойовувати колись густозаселені землі, на яких велося інтенсивне сільське господарство. Наприклад, обліки показали, що на покинутих територіях зростає чисельність оленя благородного, козулі, лося та кабана. Інтродуковані коні Пржевальського та європейські зубри сформували стабільні популяції, які постійно зростають. Те ж дослідження показало, що сірих вовків у ЧЗВ у кілька разів більше, ніж у деяких незабруднених природних заповідниках Білорусі. Інше дослідження, проведене за підтримки нашого проєкту, визначило, що щільність євразійської рисі в ЧЗВ значно вища, ніж на деяких інших природоохоронних територіях. Ще відзначимо, що фотопастки, встановлені в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику, зафіксували бурих ведмедів у зоні відчуження.
У ХХ столітті заболочені території сучасної ЧЗВ були інтенсивно осушені для досягнення сільськогосподарських цілей. Після аварії численні дренажні канали в білоруській частині ЧЗВ перекрили, щоб запобігти лісовим пожежам і скиданню забрудненої води. Ландшафт почав змінюватися: болота і ліси поступово витісняють сільськогосподарські угіддя. Згодом змінився і видовий склад тварин. Наприклад, зменшилася чисельність видів птахів, які залежать від людини або трансформованих ландшафтів, а підорлик великий, що перебуває під загрозою зникнення, знову заселяє ЧЗВ. Цим хижим птахам критично важливі дикі водно-болотні угіддя, вони надзвичайно чутливі до людського втручання під час гніздування — і тут, схоже, вони знайшли ідеальне середовище існування.
Водночас деякі вчені застерігають колег від надмірного оптимізму та закликають розглянути інші аспекти проблеми. Одні науковці говорять про негативні довгострокові наслідки впливу низького рівня радіації для кількох поколінь ссавців. Інші вказують на тенденцію до збільшення частоти генетичних мутацій і труднощів з розмноженням деяких видів птахів на територіях з відносно високим рівнем забруднення. Є дослідження про зменшення на таких територіях чисельності різних видів — від ґрунтових безхребетних до ссавців. Водночас опоненти наполягають, що радіація не є єдиноможливим поясненням спостережуваних негативних наслідків. Дебати тривають, але очевидно: багато аспектів постчорнобильської біології залишаються невивченими.
Повномасштабне російське вторгнення в Україну у 2022 році суттєво порушило дослідницьку роботу в ЧЗВ. На самому початку великої війни російські війська окупували Чорнобильську атомну електростанцію та прилеглі території Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. Як наслідок — майно й обладнання заповідника було пошкоджено або знищено, а територія досі замінована. Через це будь-які польові роботи вкрай складні та небезпечні. І все ж, попри труднощі, повністю діяльність у ЧЗВ не припинилася. Співробітники і далі здійснюють радіологічний моніторинг і моніторинг дикої природи, а також запобігають поширенню радіонуклідів із забруднених територій.
Нині однією з найсерйозніших проблем в українській частині ЧЗВ є лісові пожежі. Українську частину осушували інтенсивніше за білоруську, щоб запобігти забрудненню вод. Результат виявився згубним: тепер часті пожежі спричиняють сильне забруднення повітря та радіоактивні викиди. У 2020 році полум’ям було охоплено 5% території Чорнобильського заповідника. На щастя, тоді пожежники змогли запобігти загорянню звалища радіоактивних відходів. Науковці наголошують, що відновлення осушених і пошкоджених водно-болотних угідь є найефективнішим природоорієнтованим розв’язанням проблеми ландшафтних пожеж.
Масштабне відновлення водно-болотних угідь в українській ЧЗВ наразі неможливе. Однак ділянка в цій частині Полісся є однією з п’яти, обраних для повторного заболочення в рамках нашого проєкту. Ми сподіваємося надати співробітникам заповідника навички та знання, які допоможуть розширити відновлювальні роботи в майбутньому.
Чорнобильська зона відчуження — унікальна територія на Поліссі, де вже майже 40 років триває ненавмисний екологічний експеримент, який навряд чи закінчиться в осяжному майбутньому. Оплачений життям і здоров’ям тисяч людей, численними особистими трагедіями та згубними екологічними наслідками, він дає нам рідкісну можливість отримати цінні знання та замислитися над роллю людства в екології нашої планети.
