Дослідження міграції підорлика великого – ключ до порятунку зникаючого виду

Дослідження міграції підорлика великого – ключ до порятунку зникаючого виду

Сьогодні підорлик великий в небезпеці. Практично зникаючий вид у західній Європі, він гніздиться на Поліссі, регіоні, який став притулком для багатьох зникаючих видів птахів. Приблизно 16% світової популяції підорлика великого знаходиться в Білорусі та 4% – в Україні. Проте навіть на Поліссі, з його великою мережею лісових та водно-болотних угідь, чисельність виду зменшується. Лише у Чорнобильській зоні відчуження впродовж останніх 20-ти років спостерігається збільшення популяції підорлика великого.

Чому є така тенденція та що вона може сказати про стан середовища існування підорлика великого? Як людська діяльність впливає на цих птахів? Які території найбільш сприятливі для їхнього гніздування? Відповіді на ці питання ми якраз шукаємо в ході спостережень за біорізноманіттям цих територій в рамках проєкту «Полісся – дика природа без кордонів», що фінансується Програмою вразливих ландшафтів (Endangered Landscapes Programme).

Михайло Франчук піднімається до гнізда підорлика великого, щоб розмістити фотопастку. Фото: В’ячеслав Кайстро
Михайло Франчук піднімається до гнізда підорлика великого, щоб розмістити фотопастку. Фото: В’ячеслав Кайстро
Пташеня підорлика великого. Болотний масив “Сира Погоня”. Фото: Михайло Франчук
Пташеня підорлика великого. Болотний масив “Сира Погоня”. Фото: Михайло Франчук

Нове дослідження розкриває секрети міграції підорлика великого

В ході нового дослідження ми проаналізували дані відстеження 29 дорослих особин птаха, аби зрозуміти куди вони мігрували взимку. Спільна наукова розвідка членів проєкту, доктора Валерія Домбровського та доктора Адама Ештон-Батта, містила дані про підорликів великих, які зафіксовані на Поліссі. Місця зимування – а також стан та природоохоронний статус цих територій – можуть стати важливим елементом у місії збереження цього дорогоцінного виду.

Хоча місця зимування підорлика великого були відносно добре відомі в Європі, ці види також фіксували на Близькому Сході та в Африці, і не було зрозуміло, чи мігрували вони з різних європейських популяцій або з одного регіону на інші території. Оснастивши окремих особин з різних гніздових популяцій Полісся супутниковими трекерами, дослідження виявило різноманіття місць зимування підорлика великого і те, як їхні маршрути відрізняється між популяціями і статями.

Підорлики великі, які гніздилися в Білорусі, зимували у Південно-Східній Європі, на Близькому Сході або в Африці. Цікаво, що самці частіше зимують південніше, аніж самки. Більшість самців цього виду зимували в межах вузької території у Південному Судані та Ефіопії. Самки прямували до водно-болотних угідь уздовж узбережжя південної Греції та Туреччини. Як правило, лише невелика кількість місць зимівлі в південній Європі знаходяться під охороною, але, як показує дослідження, вони є вкрай важливими для цього виду. Лише два з 12 африканських місць зимування виду знаходяться під охороною, обидва в межах одного національного парку.

Важливе місце проживання підорлика великого в заповіднику “Альманські болота”, Білорусь. Фото: Віктор Фенчук

Залежність підорлика великого від екологічно чистих та незайманих водно-болотних територій пояснює причину занепаду цього виду, оскільки більшість водно-болотних угідь у Південній Європі повністю або частково знищені, а понад 63% водно-болотних угідь Греції зникли в період між 1950-ми і 1985-ми роками. «Число особин виду, які зимують на невеликій території, вказує на те, що місця їх зимівлі, можливо і надалі ставатимуть все меншими і меншими», – пояснює доктор Адам Ештон-Батт з Британського фонду орнітології.

Знахідка про те, що білоруські самці підорлика великого в основному мігрують до Африки, а самки – до Європи, може позитивно вплинути на зусилля зберегти цей вид. Загрози, з якими стикаються птахи, а також стан водно-болотних угідь, де вони зимують, відрізняються в Європі та Африці. Можливо саме це вже вплинуло на  рівень виживання виду за статтю і, ймовірно, продовжуватиме це робити в майбутньому, якщо водно-болотні угіддя Африки будуть зменшуватися або зазнаватимуть неоднорідного впливу кліматичних змін.

Дисбаланс між кількістю самців і самок цього виду може збільшити ймовірність гібридизації з більш поширеним і близькоспорідненим підорликом малим, підвищуючи ризик вимирання виду підорлика великого.

Михайло Франчук встановлює фотопастку на гнізді підорлика великого в Рівненському природному заповіднику на Поліссі. Фото: В’ячеслав Кайстро

Екскурс в життя підорлика великого на Поліссі: останні новини з України

Загалом на Поліссі 21 дорослий птах підорлика великого був оснащений пристроями супутникового стеження. Дані з трекерів вже допомогли кільком більшим дослідженням виду. Команди дослідників в Україні та Білорусі також використовують фотопастки, щоб спостерігати за зміною раціону птахів через збільшення впливу людини. Тут наша мета полягає в тому, щоб визначити, наскільки добре підорлики розмножуються і чи впливає середовище, де гніздяться птахи, на виживання пташенят. Ранні результати свідчать про те, що харчування підорлика великого більш різноманітне в природному середовищі існування, аніж на змінених людською діяльністю територіях, але ми ще не знаємо, які наслідки це може мати в майбутньому.

Польові експерти з Українського товариства охорони птахів – партнера проєкту в Україні – відстежують відомі та потенційні місця гніздування виду на Поліссі. Дотепер ця робота в основному ведеться в Рівненському природному заповіднику, на болотних масивах «Сомине» та «Сира Погоня».

Найстаріший дуб у Рівненському природному заповіднику. Фото: Сергій Канциренко

Цього літа польовий експерт доктор Михайло Франчук пройшов чимало кілометрів Рівненським природним заповідником, щоб встановити фотопастки та зібрати дані. Загалом дослідник обстежив 12 гнізд підорлика великого у заповіднику. Отримані дані не лише демонструють стан виду, а й дають уявлення про стан водно-болотних угідь Полісся. Улюблене місце гніздування підорлика великого – це мішані ліси на болотах і луках. Ці території є ідеальним місцем полювання для підорлика великого, де він може ловити свою здобич, а саме дрібних водно-болотних птахів, ссавців, змій та амфібій. Осушені або частково знищені водно-болотні угіддя є несприятливим місцем існування для водно-болотних птахів і можуть зменшити здобич підорлика великого.

.

Автор статті Занне Лабушаньє, координатор зв’язків з громадськістю у FZS. 

Цей проект є частиною Програми захисту природних ландшафтів (Endangered Landscapes Programme), що перебувають під загрозою зникнення, і фінансується з коштів благодійного фонду Лісбет Раусинг і Пітера Болдуіна «Аркадія». Проект координується Франкфуртським зоологічним товариством і реалізується у співпраці з Українським товариством охорони птахів, APB-BirdLife Belarus і Британським орнітологічним фондом.

Автор статті Занне Лабушаньє, координатор зв’язків з громадськістю FZS.  Зображення вгорі – великий підорлик в польоті. Автор фото: Даніель Розенгрен


Нове покоління природоохоронних територій на Поліссі

Нове покоління природоохоронних територій на Поліссі

У Європейський День парків говоримо про «нове покоління» природоохоронних територій на континенті.

Сьогодні вже 1 млн. гектарів центрального Полісся знаходиться під охороною. Ця природоохоронна мережа налічує три національні парки та кілька заповідників і заказників.  Як у білоруській так і в українській Чорнобильській зоні відчуження, створеній після Чорнобильської катастрофи 1986-го року, майже немає населення. Сьогодні ця територія надає захист багатьом видам великих ссавців, як-от лосям, рисям, вовкам та ведмедям. Та попри це, багато цінних для збереження природних територій регіону залишаються без охоронного статусу, а вже існуючі природоохоронні території часто страждають від нестачі бюджетних коштів та належного керівництва.

Проєкт «Полісся — дика природа без кордонів» разом із Програмою захисту вразливих ландшафтів та благодійним фондом Лісбет Раусинг та Пітера Болдуіна «Аркадія» об`єднали зусилля, щоб зберегти біорізноманіття та відновити зв`язок між середовищами існування мігруючих видів на Поліссі. Втілюють вони це через підтримку природоохоронних територій; заснування нових заповідних зон; чи розширення існуючих територій на площі 100 тисяч гектарів, які нині не мають охоронного статусу. Їхні зусилля вже дають плоди – як-от розширення білоруського заповідника «Ольманські болота» у 2021 році на 10 тисяч гектарів. Отож зараз заповідник простягається на 104 тисячі гектрів (приблизно площа Гонконгу), і захищає найбільший у Європі комплекс перехідних незайманих боліт.

Наш підхід до розширення природоохоронних територій має наукове підґрунтя. У тісній співпраці з керівництвом природоохоронних об`єктів та національними науковими структурами ми розробляємо плани масштабних та ретельних досліджень на Поліссі та втілюємо їх в життя. Сюди належить і картування надважливих для збереження видів лісів, і проведення польових досліджень для визначення ключових місць біорізноманіття. Також ми використовуємо фотопастки  для вивчення великих ссавців, кращого розуміння їхньої чисельності, динаміки популяції та зв`язків між ними в межах цього регіону. Подальша мета проєкту – підвищення міжнародної обізнаності щодо основного району Полісся шляхом висунення цих територій до визнання Світової спадщини ЮНЕСКО, створення біосферного заповідника та через заснування транскордонної території, яка входитиме до Рамсарського списку.

Кандидат біологічних наук Тетяна Кузьменко з Українського Товариства Охорони Птахів (ТОП, BirdLife Україна) — регіональний координатор проєкту «Полісся — дика природа без кордонів» в Україні. Ми говорили з Танею про її роботу та неймовірні зміни для природоохоронних територій цієї частини Полісся, які відбудуться вже незабаром.

Перегляньте коротке відео, яке пояснює роботу Тетяни Кузьменко щодо розширення заповідних територій та сприяння транскордонній співпраці:

Що входить у ваші обов`язки регіональної координатора?

Тетяна: У ролі регіонального координатора я розробляю базу для розширення та вдосконалення управління заповідними територіями. Я контролюю виконання проєктів фахівцями на місцях; організовую моніторинг біорізноманіття для збору даних, що допомагає у плануванні розширення мережі заповідних територій; підтримую створення природоохоронної мережі (захист гнізд та місць розмноження в лісових зонах); та подаю заявки на внесення нових територій до мережі Emerald (Смарагдової мережі).

Полісся вже має доволі розвинену мережу природоохоронних територій — тож чому ви вважаєте, що потрібно ще більше заповідних зон?

Тетяна: Полісся — це унікальний регіон, зокрема в Україні, з точки зору збереження дикої природи. Він один з найцінніших природних ландшафтів нашої країни. Регіон пом’якшує глобальні кліматичні зміни завдяки багатьом перевагам добре збережених річок, водно-болотних угідь та лісів. Сьогодні значна кількість цінних та унікальних природних територій знаходиться поза межами Смарагдової мережі, а інші  — взагалі не входять до списку заповідних територій. Цим природним ландшафтам загрожує зникнення через вирубки лісів та видобуток бурштину. Тому вкрай важливо якомога швидше взяти ці території під «крило» заповідної зони, щоб надати їм правовий захист. Після цього першого кроку нам слід продовжувати наші зусилля, щоб зазначити парки на картах, забезпечивши  їх належним чином захистом на місцях.

Яким чином ви вирішуєте як та де слід розширити заповідні території?

Тетяна: Ми визначаємо зони з високою природоохоронною цінністю для збереження біорізноманіття, зокрема за межами існуючих заповідних територій та Смарагдової мережі. Ці зони фіксують на картах та аналізують, а ми на основі цього визначаємо, які з обраних зон, що мають велике значення для збереження видів потрібно включити до мережі заповідних територій. Зокрема, ми шукаємо місця гніздування рідкісних видів — на сьогодні ми визначили 119 місць гніздування журавля сірого та 50 — рідкісних видів сов, серед інших, які потребують посиленого захисту. Щоб виявити ці види та краще зрозуміти середовище, яке сприяє їхньому існуванню, ми проводимо спеціальні дослідження, використовуючи техніку акустичного моніторингу та фотопастки. Поки що ми подали заявки на 13 нових територій пропонованих до Смарагдової мережі на затвердження комітету Бернської конвенції; водночас ми чекаємо указу президента про створення нового національного парку «Пуща Радзивіла» (24 тисячі гектарів).

Тетяна Кузьменко з колегами знімають сітку для відлову кажанів та збору даних про наявність видів у цьому районі. Фото: Даніель Розенгрен / FZS

Яких найбільш з грандіозних результатів від проєкту розширення заповідних територій в Україні чекаємо незабаром?

Тетяна: Грандіозний результат для мене — це ініціатива місцевих громад щодо створення Національного парку «Словечансько-Овруцький кряж» на Поліссі. Створення тут заповідної зони — це ініціатива місцевих жителів, які хочуть мати цей національний парк та розвивати туризм у місцевості. Своє бажання вони демонструють конкретними діями — окремі громади власними силами розпочали роботи з відновлення місцевості, також вже у розробці майбутні туристичні маршрути. Місцеві громади попросили ТОП, як організацію, яка впроваджує в Україні проєкт «Полісся — дика природа без кордонів» підтримати цей процес, підготувавши пакет документів для подання відповідним органам влади для створення цього парку.

Яким ви бачите «нове покоління» парків в українському Поліссі?

Тетяна: Я сподіваюся, що в майбутньому національні парки та природні заповідники Полісся піднімуться на вищий рівень управління, екологічний туризм буде розширений та розвинутий природоохоронним способом, завдяки чому ці території будуть дорівнюватися стандартами інших країн Європи. Я вважаю, що цієї мети можна досягти, зокрема завдяки підтримці нашого проєкту. Співробітники природоохоронних територій набувають досвіду в таких сучасних методах дослідження, як акустичний моніторинг, використання фотопасток, новітні методи обробки та аналізу великих обсягів даних, а також використання геопросторових інформаційних систем. Існуючі заповідні території в Україні зараз перебувають у складних фінансових умовах, проєкт „Полісся – дика природа без кордонів” забезпечив обладнанням для посилення природоохоронної діяльності. Беручи участь у такому міжнародному проєкті, співробітники отримують цінний досвід ефективного управління парками.

Автор статті Занне Лабушаньє, координатор зв’язків з громадськістю у FZS. 

Цей проект є частиною Програми захисту природних ландшафтів (Endangered Landscapes Programme), що перебувають під загрозою зникнення, і фінансується з коштів благодійного фонду Лісбет Раусинг і Пітера Болдуіна «Аркадія». Проект координується Франкфуртським зоологічним товариством і реалізується у співпраці з Українським товариством охорони птахів, APB-BirdLife Belarus і Британським орнітологічним фондом.


Заповідник «Ольманські болота» розширився

Заповідник «Ольманські болота» розширився

Великий заповідник «Ольманські болота», що на Поліссі, збільшив свої угіддя на 10 тисяч гектарів, і забезпечив домівки зникаючим видам

3 березня 2021 року Рада Міністрів Республіки Білорусь повідомила про розширення території природного заповідника «Ольманські болота», що у білоруській частині Полісся, на 10 тисяч гектарів. Отож зараз заповідник простягається на 104 тисячі гектрів (приблизно площа Гонконгу), і захищає найбільший у Європі комплекс перехідних незайманих боліт та важливе середовище існування зникаючих видів.  Разом із природохоронними територіями через кордон з Україною вони утворюють найбільший на континенті водно-болотний комплекс. Ця територія багата вуглецем та формує частину басейну річки Прип’ять, відіграючи надважливу роль у регулюванні водного балансу однієї з останніх заповідних річок у Європі.

Дослідження на теренах заповідника підсилюють необхідність розширення його території

Рішення розширити «Ольманські болота» було прийняте зусиллями місцевих неурядових організацій, Міністерства охорони природніх ресурсів та довкілля і Національної академії наук Білорусі (НАНБ) за підтримки Франкфуртського зоологічного товариства (ориг. FZS).  Як партнер АПБ-Birdlife (Білорусь) Франкфуртське зоологічне товариство ще з 2019 року тісно співпрацює з  НАНБ та Британським фондом орнітології і допомагає у спостереженнях та дослідженнях біологічного різноманіття Олманських боліт. Спільними зусиллями вони зафіксували на картах дуже цінні для збереження видів ліси та розбили декілька польових таборів, щоб визначити дерева відпочинку кажанів, гнізда птахів під загрозою зникнення та інші ключові місця біологічного різноманіття дикої природи місцевості. Також завдяки встановленим акустичним ресіверам, дослідникам вдалося записати тисячі годин звуків та ідентифікувати почутих мешканців, зокрема кажанів. Камери-пастки також використали для дослідження великих ссавців. Ця робота, як частина проєкту “Полісся – дика природа без кордонів” за фінансової підтримки Програми вразливих ландшафтів (Endangered Landscapes Programme) та британської фундації «Аркадія – благодійний фонд Лісбет Раузин і Пітера Болдвіна», допомогла ідентифікувати важливе середовище існування поза межами заповідника. Підготовчий етап для цього проекту відбувся за підтримки фонду Claus und Taslimawati Schmidt-Luprian Stiftung Vogelschutz in Feuchtgebieten, Німеччина. Трохи раніше цього року Академія наук Білорусі, опираючись на результати вищезгаданих досліджень, подала пропозицію розширення заповідника. А вже у березні цю ініціативу схвалили.

Білоруський біолог Стас Верталь вилазить на дерево, щоб високо в кроні встановити камеру-пастку для спостереження за рідкісним підорликом великим (Clanga clanga):

Важливе середовище існування для рідкісних видів

Ольманські болота – це домівка великого різноманіття видів. Великі хижаки, як-от рись євразійська та вовк євразійський, бродять тут у пошуках поживи, якою ця місцевість багата; а рідкісні птахи виховують потомство під покровом прибережних, в основному, соснових лісів. До цих місцин, які віднесені IBA програмою (з англ. BirdLife Important Bird and Biodiversity Area (IBA) – територія, що має важливе орнітологічне значення) до територій, які мають важливе значення для птахів, в літні місяці прилітають давати потомство одна з найрідкісніших співочих пташок Європи – зникаюча у світі, очеретянка прудка (Acrocephalus paludicola) – та найчисельніша у країні популяція підорлика великого (Clanga clanga). Впродовж літа тисячі й інших перелітних птахів також зупиняються тут, аби відпочити та облаштувати місця для свої зимових перельотів. Серед інших вартих уваги видів, що зустрічаються на цих територіях, слід відзначити лелеку чорного (Ciconia nigra), мородунку (Xenus cinereus), сивку звичайну (Pluvialis fulva), журавля сірого (Grus grus) та сову бородату (Strix nebulosa).

Наступні кроки захисту цієї важливої спадщини

Незважаючи на те, що наші білоруські колеги вже досягли таких фантастичних результатів, вони налаштовані добитися ще вищого рівня охоронного статусу для цього особливого ландшафту. Проєкт “Полісся – дика природа без кордонів” вже готує подання на отримання для цієї транскордонної території площею 250 тисяч гектарів на Поліссі, разом з «Ольманськими болотами», статусу світової спадщини ЮНЕСКО. Природозахисники також побоюються, що рівень охорони, передбачений законодавством про “природо-заповідний фонд” може не забезпечити належного захисту цієї унікальної місцевості. Тому вони планують добиватися статусу території з найвищим рівнем захисту у країні – статусу національного природного парку – який буде краще захищати Ольманські ліси від вирубки.

Автор статті Занне Лабушаньє, координатор зв’язків з громадськістю у FZS. 

Переклала Софія Мусій

Цей проект є частиною Програми захисту природних ландшафтів (Endangered Landscapes Programme), що перебувають під загрозою зникнення, і фінансується з коштів благодійного фонду Лісбет Раусинг і Пітера Болдуіна «Аркадія». Проект координується Франкфуртським зоологічним товариством і реалізується у співпраці з Українським товариством охорони птахів, APB-BirdLife Belarus і Британським орнітологічним фондом.