Аварію на Чорнобильській атомній електростанції в 1986 році дехто називає найгіршою техногенною катастрофою в історії. Її вплив на здоровʼя та добробут людей, економіку й довкілля досі величезний. Велика територія навколо епіцентру катастрофи колись була густо заселена, землю обробляли люди. Коли через забруднення вона знелюдніла, дикі тварини одразу ж скористалися можливістю та почали відвойовувати територію.

Одним з рідкісних видів, які виграють від такої ситуації, є підорлик великий (Clanga clanga) — птах, що перебуває під загрозою зникнення на глобальному рівні та був втраченим у місцевості, відомій зараз як Чорнобильська зона відчуження. Цим птахам необхідні дикі водно-болотні угіддя для харчування та розмноження, вони страждають від деградації середовищ існування та втручання людини. З початком неконтрольованого відновлення зони відчуження, коли орні землі поступилися місцем болотам і лісам, підорлики повернулися на цю територію. Нині це єдине місце на Землі, де зростає популяція цього рідкісного орла.

Чорнобильська зона відчуження є домівкою для ще одного виду, що перебуває під загрозою зникнення — коня Пржевальського (Equus przewalskii). Його популяція скоротилася ще в 1940 — 1950-х роках і в 1960-х вважалася вимерлою в дикій природі: збереглися лише популяції в зоопарках кількох країн. Однак, завдяки успішному розведенню в неволі, коней Пржевальського стало більше, кількох випустили в дику природу. У 1998 році 31 тварину завезли в зону відчуження на Поліссі. За 20 років місцева популяція зросла до 150 тварин. Показники генетичного різноманіття свідчать про те, що ця популяція коней Пржевальського має хороші перспективи для подальшого зростання.

У минулому столітті норка європейська (Mustela lutreola) була широко поширена на Поліссі та в Європі загалом, але зараз цей вид такий рідкісний, що його представників удень зі свічкою не знайдеш. Почалося з того, що в 1930-х у Європу завезли кілька тисяч американських норок для торгівлі хутром. Їх планували розводити на фермах, однак згодом частина “прибульців” потрапила в дику природу. Місцеві види не витримали конкуренції з агресивнішими та сильнішими інвазійними тваринами. Норка європейська була витіснена з більшої частини свого історичного ареалу та стала видом, що перебуває під загрозою зникнення. Її не бачили на Поліссі вже понад 20 років, і деякі експерти вважають, що вона вимерла в цій місцевості.

У 2021 році польові біологи нашого проєкту поставили собі за мету знайти норку європейську на Поліссі. Вони встановили 25 фотопасток уздовж річок та дренажних каналів у віддалених ділянках заказника “Олманські болота” (Білорусь). На жаль, жодна норка європейська на знімки не потрапила. Однак це не доводить, що вид зник з регіону: наступна історія показує, які сюрпризи можливі, коли йдеться про біорізноманіття.

На Поліссі мешкає щонайменше 12 видів кажанів, серед яких справжня рідкість — вечірниця велика (Nyctalus lasiopterus), найбільший кажан Європи. Це рідкісний вид, його ареал фрагментований і найменший серед європейських кажанів. Вважалося, що вечірниця велика на Поліссі вимерла. Останнього самця кажана застрелили в 1930 році: до 2015 року цього виду в регіоні не спостерігали. Однак через 85 років під час обліку кажанів на білоруському Поліссі в пастку потрапили дві лактуючі самки вечірниці. Це довело, що рідкісні кажани розмножуються в регіоні! У 2017 році було проведено нові спостереження за вечірницею великою, а згодом її виявили під час акустичного моніторингу в рамках нашого проєкту.

Вечірниця велика є індикатором природного стану старовікових лісів. Її популяція в Європі скоротилася через зникнення біотопів, у яких живуть кажани, — старовікових лісів зі скупченнями дуплистих дерев. Більш як половина вечірниць великих воліє жити на мертвих деревах — а отже, залишати мертву деревину важливо для збереження біорізноманіття.

Описані випадки показують, що часто можна переломити тривожну тенденцію та відвести рідкісні види від межі зникнення. Хай памʼять про види, яких ми більше ніколи не побачимо в дикій природі, буде стимулом робити все можливе для того, щоб їх список не поповнювався.

Дослідники біорізноманіття на Поліссі мають чим захоплюватися. Це чудовий куточок дикої природи за площею як пів Німеччини: болотисті ландшафти простягаються від Польщі через Україну та Білорусь до Росії. Річки природно розливаються навесні та звиваються в мозаїці боліт і заплавних лісів, луків, озер.

В інших частинах Європи такі великі суцільні біотопи суттєво поступилися місцем сільському господарству. Ці вологі болотисті ділянки важко перетинати. Поки наші колеги повільно пробираються через болота, щоб порахувати рідкісних хижих птахів, таких як підорлик великий, або встановлюють фотопастки для вивчення вовків і рисей, їх повсякчас атакують рої комарів та інших комах.

Одна з головних цілей нашої роботи на Поліссі – виявляти території, які варто охороняти. Якщо ми будемо краще розуміти, де є прогалини в охороні та де розташовані пріоритетні локації, то зможемо підтримувати й обґрунтовувати запити на розширення наявних і створення нових природоохоронних територій. Наші головні критерії – біорізноманіття та наявність суворо охоронюваних видів.

Дослідження популяції зазвичай забирає багато часу. Крім того, складнопомітні нічні тварини, як-от комахи або кажани, часто залишаються поза увагою, хоча переважно мають високий природоохоронний статус. Вивчати традиційними методами дрібних тварин, таких як кажани, гризуни та комахи, довго, витратно та клопітно. Тому на Поліссі ми звернулися до нового перспективного інструмента дослідження біорізноманіття – акустичного моніторингу. Тепер кажанів та інші види можна ідентифікувати за звуковими записами.

У межах нині найбільшого систематичного дослідження видового різноманіття в українському та білоруському Поліссі ми проводили так званий пасивний акустичний моніторинг протягом двох років. Реєстрували кажанів, птахів, дрібних ссавців, коників і деяких великих ссавців на площі близько 50 000 квадратних кілометрів (це як уся Словаччина). Ми записували звук упродовж 4 ночей одночасно на 500 майданчиках. Це тисячі годин звуків тварин: удень і вночі, у густих лісах і на великих болотах, в усіх напрямках у радіусі 100 метрів від записувального пристрою.

Нині ми маємо близько трьох мільйонів записів, на яких приблизно 500 000 звуків тварин. Щоб відфільтрувати ці звуки від шумів навколишнього середовища та виокремити їх, потрібні роки. Тому наші партнери по проєкту з Британського фонду орнітології розробили автоматичний класифікатор звуків. Подібно до застосунку Shazam, який ідентифікує музичні твори за фрагментом мелодії, новий звуковий класифікатор співвідносить записи звуків тварин з їхніми видами. Алгоритм аналізує спектрограму – візуальний образ звукозапису. Потім він шукає типові зразки за відомими параметрами та інформує про тип записаного звуку.

Так ми можемо автоматично класифікувати понад 50 видів кажанів, птахів, коників і дрібних ссавців. Контрольно перевіряємо результати вручну, за необхідності вдосконалюємо алгоритм. Використовуючи цей метод, можна одночасно записувати багато видів: від сови бородатої (Strix nebulosa) і бурозубки малої (Sorex minutus) до коників, таких як коник зелений (Tettigonia viridissima).

Цей метод обліку та моніторингу видів є неінвазивним, оскільки тварин не турбують, як у традиційних методах. Кажанів, птахів і комах не потрібно ловити сітками, а потім оглядати й ідентифікувати вручну. Ба більше: акустичний моніторинг заощаджує кошти, оскільки можна реєструвати різні групи тварин одночасно, а великі обсяги даних отримують швидше, ніж при традиційному обліку.

Основні цілі акустичного моніторингу – систематичне картування біорізноманіття Полісся; визначення біотопів, що мають особливе значення для різних видів; встановлення пріоритетних природоохоронних територій; оцінка антропогенного впливу на біорізноманіття – осушування, пожеж і будівництва доріг. Також переліки видів є основою для офіційних заявок на розширення природоохоронних територій.

Хоча євразійська рись широко поширена на всьому континенті, має відносно стабільну чисельність і охоронний статус у багатьох країнах, вона все ще загрожена через антропогенні фактори, такі як фрагментація ареалу та незаконне полювання. Щоб скоординувати зусилля зі збереження виду та зробити їх ефективними, необхідно оцінити стан популяцій рисі по всій території поширення виду. Наразі євразійська рись вивчена нерівномірно по всьому ареалу. У багатьох європейських країнах провадиться систематичний моніторинг популяцій загальноприйнятими науковими методами. Водночас бракує даних про чисельність і щільність рисі в Україні та Білорусі, хоч у цих країнах вид охороняють.

І в Україні, і в Білорусі рись обліковують мисливські товариства та управління лісового господарства, але ці зусилля є ані систематичними, ані науково обґрунтованими. Оцінки неточні через поширену практику подвійного обліку. Того мало, що неточна оцінка статусу виду провокує конфлікти між стейкхолдерами, так вона ще й може призвести до неправильних дій. Наприклад, мисливська спільнота в Білорусі лобіює бінарний статус рисі, за якого вид залишається в Червоній книзі, але на нього можна полювати. Вони стверджують, що чисельність рисі значно зростає, однак це твердження не має жодних наукових доказів.

Щоб визначити щільність популяції, дослідники використовували метод просторового відловлювання (англ. – SCR Spatial capture-recapture). Це статистичний метод, щоб підраховувати тварин на основі того, скільки разів їх бачили і де вони були помічені. Науковці виявили, що щільність євразійської рисі на досліджуваних територіях варіювала від 0,45 до 1,54 особини на 100 кв. км, з найвищими показниками в Чорнобильській зоні відчуження. Отримані результати схожі на показники інших досліджуваних територій Європи, де використовували ті ж методи визначення. Дослідники припускають, що вищу щільність рисі в ЧЗВ можна пояснити великою площею території, багатством здобичі для хижака та низьким антропогенним впливом. Натомість у білоруському Прип’ятському Поліссі популяція стикається з нижчою якістю біотопів і меншою кількістю здобичі, має вищий ризик загибелі через браконьєрство.

Уперше в Україні та в Білорусі було проведено таку роботу та отримано результати, які стануть базою для збереження та подальших досліджень місцевих популяцій євразійської рисі. Також це дослідження дає розуміння статусу виду на європейському рівні. Автори дослідження зазначають, що отримані дані важливі для майбутньої оцінки впливу загроз на досліджувані популяції. Вони також припускають, що природоохоронні території відіграють важливу роль у збереженні євразійської рисі. Хоча великі хижаки часто виходять за межі заповідників або національних парків, ці природоохоронні території все ще слугують для них прихистком.

Автори підкреслюють, що послідовний, науково обґрунтований моніторинг євразійської рисі однаковими методами по всьому континенту є ключем до розуміння стану виду та планування ефективних заходів з його збереження.

1988 року в білоруській частині ЧЗВ створили Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник. 2016 року в Україні було створено Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Ці наукові та природоохоронні установи здійснюють науково-дослідну роботу та моніторинг дикої природи на території зони відчуження.

Одразу після аварії дика природа отримала надзвичайно високу дозу радіації. Нищівного впливу зазнали рослини та тварини, особливо поблизу зруйнованого реактора. Однак здебільшого територія ЧЗВ сьогодні не має нічого спільного з ядерною пустелею. Ба більше: за відсутності антропогенного впливу дика природа стала відвойовувати колись густозаселені землі, на яких велося інтенсивне сільське господарство. Наприклад, обліки показали, що на покинутих територіях зростає чисельність оленя благородного, козулі, лося та кабана. Інтродуковані коні Пржевальського та європейські зубри сформували стабільні популяції, які постійно зростають. Те ж дослідження показало, що сірих вовків у ЧЗВ у кілька разів більше, ніж у деяких незабруднених природних заповідниках Білорусі. Інше дослідження, проведене за підтримки нашого проєкту, визначило, що щільність євразійської рисі в ЧЗВ значно вища, ніж на деяких інших природоохоронних територіях. Ще відзначимо, що фотопастки, встановлені в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику, зафіксували бурих ведмедів у зоні відчуження.

Водночас деякі вчені застерігають колег від надмірного оптимізму та закликають розглянути інші аспекти проблеми. Одні науковці говорять про негативні довгострокові наслідки впливу низького рівня радіації для кількох поколінь ссавців. Інші вказують на тенденцію до збільшення частоти генетичних мутацій і труднощів з розмноженням деяких видів птахів на територіях з відносно високим рівнем забруднення. Є дослідження про зменшення на таких територіях чисельності різних видів — від ґрунтових безхребетних до ссавців. Водночас опоненти наполягають, що радіація не є єдиноможливим поясненням спостережуваних негативних наслідків. Дебати тривають, але очевидно: багато аспектів постчорнобильської біології залишаються невивченими.

Повномасштабне російське вторгнення в Україну у 2022 році суттєво порушило дослідницьку роботу в ЧЗВ. На самому початку великої війни російські війська окупували Чорнобильську атомну електростанцію та прилеглі території Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. Як наслідок — майно й обладнання заповідника було пошкоджено або знищено, а територія досі замінована. Через це будь-які польові роботи вкрай складні та небезпечні. І все ж, попри труднощі, повністю діяльність у ЧЗВ не припинилася. Співробітники і далі здійснюють радіологічний моніторинг і моніторинг дикої природи, а також запобігають поширенню радіонуклідів із забруднених територій.

Масштабне відновлення водно-болотних угідь в українській ЧЗВ наразі неможливе. Однак ділянка в цій частині Полісся є однією з п’яти, обраних для повторного заболочення в рамках нашого проєкту. Ми сподіваємося надати співробітникам заповідника навички та знання, які допоможуть розширити відновлювальні роботи в майбутньому.

Чорнобильська зона відчуження — унікальна територія на Поліссі, де вже майже 40 років триває ненавмисний екологічний експеримент, який навряд чи закінчиться в осяжному майбутньому. Оплачений життям і здоров’ям тисяч людей, численними особистими трагедіями та згубними екологічними наслідками, він дає нам рідкісну можливість отримати цінні знання та замислитися над роллю людства в екології нашої планети.

2023 рік розпочався зі справді хороших новин: ми розпочали підготовку до відновлення кількох порушених водно-болотних угідь в українській частині Полісся.

Незважаючи на те, що Україна все ще перебуває у стані війни, цього року ми спільно з нашими партнерами організували зустріч на місцях, яка включала низку дискусій із зацікавленими сторонами та польові візити. Відновлення водно-болотних угідь зараз стоїть на порядку денному в Україні, і все більше людей визнають важливість “здорових” і повноцінно функціонуючих водно-болотних угідь. Природоохоронці вказують на їхній значний вплив на пом’якшення наслідків зміни клімату та збереження біорізноманіття, тоді як місцеві громади є свідками наслідків осушення водно-болотних угідь, яке було широко розповсюджене в Україні у 20-му столітті: нестача питної води, деградація земель, збільшення частоти посух та зростаюча загроза виникнення лісових пожеж. Під час війни багато хто згадує про ще одну роль водно-болотних угідь, не раз підтверджену історією: ледь прохідні болота слугують природною лінією оборони і бар’єром проти можливого військового вторгнення.

Скориставшись нагодою, експерти Фонду Міхаеля Зуккова (MSF) оцінили можливість відновлення низки водно-болотних угідь і відібрали п’ять ділянок в українському Поліссі для відновлення. Ці ділянки розташовані в різних адміністративних регіонах країни, і очікується, що результатом нашої роботи стане не лише відновлення 20 000 га порушених водно-болотних угідь, а й створення в кожній області груп експертів, озброєних знаннями та досвідом з відновлення, які зможуть розширити цей процес у майбутньому.

Поки ми зосереджені на відновленні ландшафтів в Україні, наші зусилля щодо взяття під охорону нових територій дикої природи в Білорусі, здійснені у 2020-2021 роках, принесли свої плоди.  Тут ми все ще знаходимо величезні площі добре збережених і функціонуючих природних ландшафтів, які мають високу природоохоронну цінність, але все ще не мають повноцінної охорони і перебувають під загрозою переважно антропогенних факторів. Перше, чого вони потребують, – це правового охоронного статусу, який забезпечить здійснення системних і науково обґрунтованих природоохоронних заходів.

У 2023 році в білоруській частині Полісся було створено новий природний заповідник “Заплава річки Льва”. Це результат кількарічної системної роботи: спочатку його створення було пролобійовано нашим проєктом у 2020-2021 роках. Загальна площа заказника становить 2 400 га. Він є частиною національної екологічної мережі, перспективним Рамсарським угіддям та потенційним біосферним резерватом ЮНЕСКО. Новий природний заповідник займає частину великого лісо-болотного комплексу в заплаві річки Льва, який є важливим екологічним коридором і ключовою територією для рідкісних видів птахів, таких як підорлик великий (Clanga clanga) та лунь польовий (Circus cyaneus). Загалом, польові дослідження підтвердили наявність у заплаві річки Льва 588 видів рослин і 181 виду наземних хребетних тварин, у тому числі 27 видів птахів і 8 видів ссавців, занесених до Червоної книги Білорусі. Важливо, що нова природоохоронна територія межує з природним заповідником “Ольманські болота”, що посилює екологічний зв’язок.

Менші природні території, які потребують охорони, можуть бути представлені окремими місцями оселищ рідкісних видів або цінними біотопами, які, будучи одного разу зруйнованими, ніколи не можуть бути повністю відновлені до природного стану. Цього року на білоруському Поліссі було взято під охорону 5 000 гектарів рідкісних і типових біотопів, а також місць оселищ рідкісних видів. 13 додаткових місць гніздування глобально вразливого великого підорлика (Clanga clanga) тепер під охороною. Польові дослідження, визначення територій, що потребують охорони, та відповідні заявки були подані до державних органів ще у 2021 році в рамках нашого проєкту. Документи були остаточно прийняті у 2023 році відповідними органами влади.

Дослідження допомагають нам краще зрозуміти процеси, що відбуваються в поліському ландшафті, виявити загрози його природі та знайти найбільш адекватні підходи та рішення. У 2023 році було опубліковано низку робіт, що ґрунтуються переважно на польових дослідженнях, проведених на Поліссі в попередні роки.

Ландшафтні пожежі є актуальною проблемою для Полісся: величезні осушені території стали вразливими до пожеж, найнебезпечніші з яких виникають на торфовищах. Пожежі загрожують безпеці, здоров’ю та життю людей і завдають збитків економіці. На гасіння пожеж у спекотні та посушливі періоди витрачається багато ресурсів. Проблема, ймовірно, погіршиться зі зміною клімату. Автори нещодавнього дослідження з нашої партнерської організації, Британського орнітологічного фонду, нанесли на карту та проаналізували великі пожежі, що сталися на Поліссі за 19 років. Вперше дослідники визначили закономірності, екологічні та антропогенні чинники виникнення пожеж в екосистемах Полісся. На жаль, від пожеж непропорційно страждають заповідні торфовища та заплавні луки Полісся, що мають міжнародне значення, а найбільш екстремальні пожежі загрожують пралісам та листяним лісам. Автори дослідження переконані, що існує економічно ефективне, природоорієнтоване рішення проблеми – відновлення осушених водно-болотних угідь, які можуть стати природними бар’єрами на шляху великих спустошливих пожеж.

Використовуючи широкодоступні супутникові дані та хмарне програмне забезпечення, автори дослідження розробили відтворювану методологію, яка може бути застосована в будь-якій точці світу, позитивно впливаючи на відновлення ландшафтів та ефективність протипожежних заходів.

Ще одна нещодавня публікація присвячена поліській популяції сірого вовка (Canis lupus). Автори проаналізували вплив антропогенних факторів на придатність середовища існування вовка на Поліссі. Співвіднісши підтверджені факти присутності виду з характеристиками ландшафту, вони дійшли висновку, що вовки уникають ділянок з переважанням орних земель, високим індексом штучного освітлення вночі та високою щільністю доріг. Це означає, що антропогенний вплив на поширення сірого вовка є високим. Хоча 26% території Полісся придатні для проживання цього виду, не всі ці території зайняті вовками. Деякі якісні території ізольовані одна від одної, і дуже важливо не допустити їх подальшої фрагментації. Навпаки, створення нових природоохоронних територій є важливим для забезпечення стабільного зв’язку між основними природоохоронними територіями для збереження вовка.

Поліська популяція євразійської рисі, як і сірого вовка, все ще залишається маловивченою. Рись є ключовим видом хижаків для всієї Європи і має значний екологічний вплив на екосистеми. Популяції рисі в Білорусі та Україні пов’язані з популяціями в інших частинах Центральної Європи, тому розуміння їхнього стану є важливим для розробки загальноєвропейських заходів для захисту цього виду.

Безпрецедентне дослідження, проведене у 2020-2021 роках на природоохоронних територіях Полісся, включаючи Чорнобильську зону відчуження в Україні та природні заповідники Прип’ять-Полісся (центральна частина) в Білорусі, стало основою для систематичних, науково обґрунтованих досліджень цього виду в регіоні. Результатом роботи стали найцінніші та найбільш порівнювані на сьогоднішній день оцінки щільності рисі в Україні та Білорусі. Автори дослідження зазначають, що виду загрожує браконьєрство та фрагментація ареалів, спричинена антропогенними факторами. Тому природоохоронні території відіграють важливу роль як притулки для рисі. Однак для розуміння інших аспектів статусу виду, таких як генетичне різноманіття популяції або повний спектр екологічних та антропогенних факторів, що впливають на вид у регіоні, необхідні додаткові дослідження.

Все, чого ми досягли цього року, є, з одного боку, продовженням великої системної роботи, розпочатої кілька років тому. З іншого боку, це прокладає шлях до глибшого розуміння природи Полісся і робить практичні кроки для її збереження та відновлення більш обґрунтованими та цілеспрямованими. У новий рік ми йдемо не безтурботно, але ж з вірою в нашу роботу заради природи і людей Полісся.

Незважаючи на те, що Україна зараз перебуває у стані війни, питання екології стоять на порядку денному. “Здорові” водно-болотні угіддя українського Полісся є життєво важливими для всієї України. Їхні водні ресурси живлять найбільші річки країни, такі як Дніпро, забезпечуючи питною водою мільйони людей. А результати інтенсивного осушення цієї території в середині 20-го століття є катастрофічними. Поки експерти б’ють на сполох щодо втрати біорізноманіття, зростання викидів парникових газів і температури, місцеві жителі спостерігають деградацію і часто занедбаність земель, збільшення частоти посух, нестачу чистої питної води і критичне забруднення повітря частинками, що викидаються під час лісових пожеж. Ось чому все більше людей виступають за відновлення водно-болотних угідь.

Користуючись моментом, наші партнери з Фонду Міхаеля Зуккова провели техніко-економічну оцінку потенційних місць для відновлення в українській частині Полісся. Вони розглянули широкий спектр аспектів, включаючи просторові, екологічні та гідрологічні характеристики ділянок. Так, увага приділялася розташуванню та площі ділянок, типу торфовищ, наявності чи відсутності дренажних систем, їх поточному стану та розміру, максимальній температурі поверхні землі та частоті ландшафтних пожеж, правовому статусу територій та аналізу зацікавлених сторін, очікуваній складності та вартості відновлення. У результаті експерти визначили п’ять ділянок (загальною площею 20 000 га) з найкращими перспективами для успішного відновлення та узгодили подальші дії із зацікавленими сторонами.

Всі обрані ділянки мають на своїй території системи дренажних каналів. Проте ділянки суттєво відрізняються за ступенем пошкодження, просторовими та екологічними характеристиками, а також особливостями дренажної системи. Тому кожна ділянка потребує особливого підходу та індивідуального комплексу заходів для покращення її стану.

Черемське болото розташоване у Волинській та Рівненській областях. Хоча воно було дещо порушене спробою осушення на початку 20-го століття, зараз болото перебуває у доброму функціональному стані і потребує лише певної підтримки. Наша мета – запобігти подальшому осушенню території, щоб зробити її більш стійкою до мінливих кліматичних умов.

Болота Сомине та Сира Погоня розташовані неподалік один від одного в Рівненській області. Соминські болота мають особливу сторінку в своїй історії: у 1920-1930-х роках, коли державний кордон між Польщею та Радянським Союзом перетинав сучасні території України та Білорусі, на польському боці була побудована дуже своєрідна лінія оборони. Окрім укріплень і бункерів, вона включала в себе поліські річки і болота як природні бар’єри. Соминські болота були частиною цієї поліської лінії оборони. Сьогодні вони потребують відновлення, оскільки були порушені осушенням та видобутком бурштину.

Болото Сира Погоня прилягає до комплексу Ольманськіх боліт, розташованих на північ, через українсько-білоруський кордон. Разом вони утворюють найбільший комплекс верхових і перехідних боліт в Європі. Сира Погоня має характеристики північних (тайгових) водно-болотних угідь, які є унікальними для України та Центральної Європи. Місцевість багата на біорізноманіття і слугує важливим місцем розмноження водно-болотних птахів, у тому числі підорлика малого (Clanga clanga), що перебуває під загрозою зникнення у світовому масштабі. Торфовище сильно постраждало від осушення і страждає від частих лісових пожеж.

Не лише будівництво осушувальних каналів вплинуло на гідрологічний режим Полісся в минулому. Багато річок також зазнали змін. В результаті поглиблення і спрямлення річки Жолобниця та будівництва мережі дренажних каналів, в середині 20-го століття заплава річки була освоєна під сільське господарство. Сьогодні земля вже не придатна для ведення сільського господарства, а дренажна система занедбана. Попередній аналіз показав, що для успішного відновлення гідрологічного режиму на цій території може знадобитися не лише перекриття каналів, але й зміна русла річки.

Ще одна особлива ділянка, обрана для відновлення на Поліссі, – це заплава річки Уж, розташована в Київській області, в південній частині Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. До і після аварії на ЧАЕС територія нинішнього заповідника була інтенсивно осушена, щоб запобігти поширенню радіоактивного забруднення. Зараз територія страждає від руйнівних пожеж: у 2020 році полум’я охопило майже 5% площі і впритул наблизилося до “червоної зони”, де зберігаються радіоактивні відходи. Ці пожежі спричинили надзвичайне забруднення повітря в Києві. Тому відновлення водно-болотних угідь на територіях навколо Чорнобильської атомної електростанції має першорядне значення. Однак після початку повномасштабного російського вторгнення значна частина цих територій все ще замінована. Це є головною перешкодою для широкомасштабного відновлення водно-болотних угідь у Чорнобильській зоні. Тим не менш, було прийнято рішення розпочати роботи в безпечному місці, щоб продовжити їх, як тільки це буде безпечно.

Важливо, що відібрані території розташовані в чотирьох адміністративних областях України, що охоплюють території Полісся – Волинській, Рівненській, Житомирській та Київській. Таким чином, після відновлення запропонованих ділянок у кожній області працюватиме команда експертів з практичним досвідом відновлення: вибір ділянки, залучення зацікавлених сторін, адміністративні процедури, підготовка, моніторинг, проведення будівельних робіт та оцінка досягнутих результатів. Вони зможуть масштабувати діяльність з відновлення водно-болотних угідь у своїх регіонах, кожен з яких має досить великі площі, що потребують повторного заболочення.

Члени делегації обговорили перспективи співпраці з керівництвом та працівниками Черемського, Рівненського та Поліського природних заповідників, а також Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. У всіх цих природоохоронних територіях є осушені болота, які мають хороші перспективи для успішної рекультивації – її доцільність оцінили експерти Фонду Майкла Зуккова.    

Важливим завданням було вислухати думки різних груп зацікавлених сторін. Позиція фахівців заповідників зрозуміла: вони краще за інших знають про переваги відновлення боліт і тому високо цінують міжнародну допомогу в організації цієї роботи та демонструють готовність до співпраці. Їх підтримка є надзвичайно цінною, так само як і підтримка Державного агентства водних ресурсів України.  

У той же час, думки місцевих громад не завжди однозначні. З одного боку, більш суворий охоронний режим та заводнення осушених територій може означати певні обмеження для господарської діяльності місцевих мешканців. З іншого боку, нестача чистої води, спричинена осушенням, є тим аргументом, який змушує багатьох людей змінити свою думку на користь відновлення боліт. 

Члени іноземної делегації у супроводі українських експертів відвідали Черемський, Рівненський та Поліський природні заповідники, щоб більше дізнатися про них на місцях. Кожен із заповідників має свої особливості, а території, що підлягають відновленню, відрізняються ступенем порушеності, просторовою організацією та особливостями дренажних систем. 

Було вирішено, що перед початком будівельних робіт експерти проведуть річний гідрологічний моніторинг, а також аналіз торф’яного шару. Це дозволить визначити поточний рівень води на проєктних територіях, а потім оцінити ефективність відновлення. Запропонована методологія моніторингу та подальшого моделювання на основі отриманих даних була розроблена та успішно протестована польськими експертами.   

Під час круглого столу, що відбувся в Національному університеті водного господарства та природокористування в Рівному, експерти обговорили цінність, сучасний стан, загрози та перспективи поліських водно-болотних угідь. Серед інших тем вони торкнулися історичного значення боліт як природних бар’єрів під час військових конфліктів, що, на жаль, є актуальним і сьогодні. Сподіваємося, що цей аспект дуже скоро втратить свою актуальність. Однак, болота Полісся, які є джерелом питної води для мільйонів людей, ефективним сховищем вуглецю та осередком біорізноманіття, варті того, щоб бути відновленими та збереженими для наступних поколінь. 

Підорлики великі повертаються до своїх гнізд на Поліссі з Балканського півострова, Ізраїлю, Південного Судану, Замбії та навіть Південної Африки. Щороку вони долають тисячі кілометрів, щоб дістатися до місць розмноження та зимівлі. Їхній шлях сповнений очікуваних труднощів і загроз. Але на них чекає ще одне випробування: зараз війна прямо на їхньому міграційному шляху. Вперше з цим зіткнувся поліський підорлик минулої весни. Декількома своїми спостереженнями поділився з нами орнітолог Валерій Домбровський, який десятиліттями досліджує підорлика великого та пильно стежить за птахами з GPS-мітками…

«Весняна міграція 2022 року була досить типовою за датами та середньою тривалістю. Але нашу пильну увагу прикули підорликивеликі, які гніздяться в Чорнобильській зоні відчуження – їм довелося перетинати Київську область, де точилися активні бойові дії. Один із них, самець на прізвисько Боровець, першим рушив у дорогу. Своїм традиційним маршрутом він пройшов через Одеську та Черкаську області. Боровець підійшов до Києва 29 березня, саме в той момент, коли російські війська відступили під ударом українських військ. Боровець зупинився на лівому березі Дніпра, щоб перечекати негоду: небо було затягнуте хмарами, почався холодний дощ. Наступний день орел провів на тому ж місці. Здалеку було чути звуки вибухів – Київ продовжували обстрілювати. Чи міг би птах відрізнити ці звуки від весняного грому? Це насправді неможливо. 31 березня, коли знову засяяло сонце, Боровець помчав далі на північ.

Він пролетів над східною околицею Києва, а потім уздовж Київського водосховища. Своїм гострим зором він, ймовірно, міг спостерігати довгі колони військової техніки, що відступала з Києва, напевно, нецікаве видовище для птаха. Негода змусила Боровця знову зупинитися, тепер вище водосховища, приблизно за 20 кілометрів від білоруського кордону. Цього разу він просидів на одному місці довше – з 31 березня до 3 квітня. Було тихо: вибухів уже не було чутно. Російські війська відступили з Київської області та Чорнобильської зони відчуження. Боровець із задоволенням харчувався птахами та ссавцями, що ховалися в очереті над річкою, і відвідував сільськогосподарські угіддя навколо сусідніх сіл.

4 квітня з півдня подув попутний вітер і розігнав хмари. Буквально через 4 години орел дістався свого гнізда в Поліському державному радіоекологічному заповіднику. На щастя, гелікоптери, які протягом останнього місяця щодня літали над заповідником туди-сюди, вже послідували за рештою російських військових частин. На щастя, Боровець міг зайнятися «сімейними» турботами. Протягом решти сезону 2022 року він успішно вивів пташеня.

Значно пізніше в Україну прибула самка орлана на ім’я Еллені. 4 квітня вона ненадовго зупинилася в Одеській області. До кінця наступного дня, завдяки сприятливій погоді, Еллені досягла західної околиці Києва. Там вона залишилася ночувати на березі річки Ірпінь. Кілька днів тому бої там припинилися. Птах не демонстрував незвичайної поведінки. Вранці 6 квітня вона полетіла далі на північ. Шлях її польоту перетинав нині сумнозвісні місця: Ірпінь, Гостомель, Бучу, де відбувалися страшні розправи. На щастя, птахи не можуть розуміти цих жахіть. Наступного дня Еллені досягла свого гнізда, неподалік від гнізда Боровця. Сезон розмноження Еллені завершився сумно: її пташеня померло в середині літа з невідомої причини.

Навесні 2022 року інші підорлики великі з Полісся літали через західну частину України, де активних боїв не було. Усі птахи успішно долетіли до своїх гнізд. Найшвидшим був Блонд, 17 березня він уже був у своєму гнізді на Ольманських болотах. Більшість птахів прилетіла пізніше, у перший тиждень квітня. Останнім повернувся Віалута, який прибув додому 20 квітня. До речі, це найпізніша дата закінчення весняної міграції за п’ять років спостережень».

Війна в Україні дала орнітологам не лише поживу для роздумів, а й матеріал для наукових досліджень. Ми очікуємо, що буде опубліковано дослідницьку статтю, в якій аналізуватиметься вплив війни на міграційні моделі підорлика великого. А тим часом, хоч ми не можемо негайно зупинити війну, ми сподіваємося на безпечну міграцію птахів додому – на них чекає дике Полісся.

Заснований у 1997 році, Фонд Зуккова займається проектами охорони природи, пом’якшення наслідків зміни клімату, управління природоохоронними територіями та сталого землекористування на чотирьох континентах, що охоплюють різноманітні ландшафти. Організація має великий досвід роботи в країнах колишнього радянського союзу, зокрема в Україні.

Нещодавно команда Фонду Зуккова реалізувала 3,5-річний проект «Екосистемна адаптація до зміни клімату та регіональний розвиток через розширення функцій біосферних резерватів України». Екосистемний підхід спирається на захист, стале управління та відновлення екосистем з метою збереження або відновлення їхніх природних властивостей. У свою чергу, повністю функціональні та стійкі екосистеми надають людям життєво важливі екосистемні послуги.

Переваги екосистемного підходу були продемонстровані на практиці на трьох пілотних територіях, розташованих на заповідних територіях України. Кожна з них може похвалитись чіткими та вимірюваними результати. Наприклад, через повторне заболочення осушених боліт у заповіднику «Розточчя» там більше не виникають лісові пожежі, знизилася температура поверхні землі.

Наукові знання та польовий досвід співробітників Фонду Зуккова були узагальнені в списках запропонованих захисних заходів і діяльності для різних типів екосистем, включаючи водно-болотні угіддя. Вони можуть бути використані як орієнтири в майбутніх проектах з відновлення екосистем Полісся.

Відновлення водно-болотних угідь виходить на порядок денний в Україні з кількох причин. Заболочені території Полісся інтенсивно осушувалися переважно для сільськогосподарських потреб у 50-80-ті роки 20-го століття, що змінило гідрологічний режим усієї території. Це призвело до деградації і, як наслідок, у багатьох випадках занедбаності земель, падіння рівня ґрунтових вод, лісових пожеж і посух. Осушені та деградовані торфовища є джерелами парникових газів. Частинки, що викидаються під час таких пожеж, є небезпечним забруднювачем повітря, і в 2020 та 2021 роках Київ потрапив на перше місце серед міст із найбільшим забрудненням атмосфери».

Водночас, у своєму природному стані водно-болотні угіддя пом’якшують наслідки зміни клімату завдяки своїй здатності поглинати й утримувати вуглець. При належному функціонуванні вони захищають людей від екстремальних погодних явищ, регулюючи потік води. Водно-болотні угіддя служать «нирками ландшафтів», накопичуючи та очищаючи воду. Значення водних ресурсів Полісся для України величезне.

Російське вторгнення в Україну минулого року змусило українців згадати ще одну важливу роль водно-болотних угідь, неодноразово доведену в історії: майже непрохідні, непорушені торфовища та болота служать природними бар’єрами від військового вторгнення. Таким чином, відновлення осушених боліт на Поліссі, в районі північного кордону України, зміцнить природну лінію захисту. Крім того, природний гідрологічний режим водно-болотних угідь мінімізує ризик виникнення пожеж внаслідок обстрілів чи вибухів.

Зараз, коли відновлення водно-болотних угідь в Україні, дуже ймовірно, буде підтримано зацікавленими сторонами, Франкфуртське зоологічне товариство та Фонд Міхаеля Зуккова об’єднують свої знання та досвід, щоб просувати цю важливу роботу. На даний момент експерти фонду працюють над техніко-економічним обґрунтуванням потенційних об’єктів для відновлення в українській частині Полісся, в тому числі Рамсарських угідь.

Очікується, що комплексна оцінка охоплюватиме багато аспектів – від просторових, екологічних та гідрологічних характеристик до правового статусу територій та аналізу зацікавлених сторін. Це дозволить фахівцям визначити території з найкращою перспективою для успішних проектів з відновлення, спланувати практичні заходи відновлення для кожної території і таким чином зробити наші спільні зусилля на користь поліських водно-болотних угідь максимально результативними та ефективними.