Підорлики великі повертаються до своїх гнізд на Поліссі з Балканського півострова, Ізраїлю, Південного Судану, Замбії та навіть Південної Африки. Щороку вони долають тисячі кілометрів, щоб дістатися до місць розмноження та зимівлі. Їхній шлях сповнений очікуваних труднощів і загроз. Але на них чекає ще одне випробування: зараз війна прямо на їхньому міграційному шляху. Вперше з цим зіткнувся поліський підорлик минулої весни. Декількома своїми спостереженнями поділився з нами орнітолог Валерій Домбровський, який десятиліттями досліджує підорлика великого та пильно стежить за птахами з GPS-мітками…

«Весняна міграція 2022 року була досить типовою за датами та середньою тривалістю. Але нашу пильну увагу прикули підорликивеликі, які гніздяться в Чорнобильській зоні відчуження – їм довелося перетинати Київську область, де точилися активні бойові дії. Один із них, самець на прізвисько Боровець, першим рушив у дорогу. Своїм традиційним маршрутом він пройшов через Одеську та Черкаську області. Боровець підійшов до Києва 29 березня, саме в той момент, коли російські війська відступили під ударом українських військ. Боровець зупинився на лівому березі Дніпра, щоб перечекати негоду: небо було затягнуте хмарами, почався холодний дощ. Наступний день орел провів на тому ж місці. Здалеку було чути звуки вибухів – Київ продовжували обстрілювати. Чи міг би птах відрізнити ці звуки від весняного грому? Це насправді неможливо. 31 березня, коли знову засяяло сонце, Боровець помчав далі на північ.

Він пролетів над східною околицею Києва, а потім уздовж Київського водосховища. Своїм гострим зором він, ймовірно, міг спостерігати довгі колони військової техніки, що відступала з Києва, напевно, нецікаве видовище для птаха. Негода змусила Боровця знову зупинитися, тепер вище водосховища, приблизно за 20 кілометрів від білоруського кордону. Цього разу він просидів на одному місці довше – з 31 березня до 3 квітня. Було тихо: вибухів уже не було чутно. Російські війська відступили з Київської області та Чорнобильської зони відчуження. Боровець із задоволенням харчувався птахами та ссавцями, що ховалися в очереті над річкою, і відвідував сільськогосподарські угіддя навколо сусідніх сіл.

4 квітня з півдня подув попутний вітер і розігнав хмари. Буквально через 4 години орел дістався свого гнізда в Поліському державному радіоекологічному заповіднику. На щастя, гелікоптери, які протягом останнього місяця щодня літали над заповідником туди-сюди, вже послідували за рештою російських військових частин. На щастя, Боровець міг зайнятися «сімейними» турботами. Протягом решти сезону 2022 року він успішно вивів пташеня.

Значно пізніше в Україну прибула самка орлана на ім’я Еллені. 4 квітня вона ненадовго зупинилася в Одеській області. До кінця наступного дня, завдяки сприятливій погоді, Еллені досягла західної околиці Києва. Там вона залишилася ночувати на березі річки Ірпінь. Кілька днів тому бої там припинилися. Птах не демонстрував незвичайної поведінки. Вранці 6 квітня вона полетіла далі на північ. Шлях її польоту перетинав нині сумнозвісні місця: Ірпінь, Гостомель, Бучу, де відбувалися страшні розправи. На щастя, птахи не можуть розуміти цих жахіть. Наступного дня Еллені досягла свого гнізда, неподалік від гнізда Боровця. Сезон розмноження Еллені завершився сумно: її пташеня померло в середині літа з невідомої причини.

Навесні 2022 року інші підорлики великі з Полісся літали через західну частину України, де активних боїв не було. Усі птахи успішно долетіли до своїх гнізд. Найшвидшим був Блонд, 17 березня він уже був у своєму гнізді на Ольманських болотах. Більшість птахів прилетіла пізніше, у перший тиждень квітня. Останнім повернувся Віалута, який прибув додому 20 квітня. До речі, це найпізніша дата закінчення весняної міграції за п’ять років спостережень».

Війна в Україні дала орнітологам не лише поживу для роздумів, а й матеріал для наукових досліджень. Ми очікуємо, що буде опубліковано дослідницьку статтю, в якій аналізуватиметься вплив війни на міграційні моделі підорлика великого. А тим часом, хоч ми не можемо негайно зупинити війну, ми сподіваємося на безпечну міграцію птахів додому – на них чекає дике Полісся.

Заснований у 1997 році, Фонд Зуккова займається проектами охорони природи, пом’якшення наслідків зміни клімату, управління природоохоронними територіями та сталого землекористування на чотирьох континентах, що охоплюють різноманітні ландшафти. Організація має великий досвід роботи в країнах колишнього радянського союзу, зокрема в Україні.

Нещодавно команда Фонду Зуккова реалізувала 3,5-річний проект «Екосистемна адаптація до зміни клімату та регіональний розвиток через розширення функцій біосферних резерватів України». Екосистемний підхід спирається на захист, стале управління та відновлення екосистем з метою збереження або відновлення їхніх природних властивостей. У свою чергу, повністю функціональні та стійкі екосистеми надають людям життєво важливі екосистемні послуги.

Переваги екосистемного підходу були продемонстровані на практиці на трьох пілотних територіях, розташованих на заповідних територіях України. Кожна з них може похвалитись чіткими та вимірюваними результати. Наприклад, через повторне заболочення осушених боліт у заповіднику «Розточчя» там більше не виникають лісові пожежі, знизилася температура поверхні землі.

Наукові знання та польовий досвід співробітників Фонду Зуккова були узагальнені в списках запропонованих захисних заходів і діяльності для різних типів екосистем, включаючи водно-болотні угіддя. Вони можуть бути використані як орієнтири в майбутніх проектах з відновлення екосистем Полісся.

Відновлення водно-болотних угідь виходить на порядок денний в Україні з кількох причин. Заболочені території Полісся інтенсивно осушувалися переважно для сільськогосподарських потреб у 50-80-ті роки 20-го століття, що змінило гідрологічний режим усієї території. Це призвело до деградації і, як наслідок, у багатьох випадках занедбаності земель, падіння рівня ґрунтових вод, лісових пожеж і посух. Осушені та деградовані торфовища є джерелами парникових газів. Частинки, що викидаються під час таких пожеж, є небезпечним забруднювачем повітря, і в 2020 та 2021 роках Київ потрапив на перше місце серед міст із найбільшим забрудненням атмосфери».

Водночас, у своєму природному стані водно-болотні угіддя пом’якшують наслідки зміни клімату завдяки своїй здатності поглинати й утримувати вуглець. При належному функціонуванні вони захищають людей від екстремальних погодних явищ, регулюючи потік води. Водно-болотні угіддя служать «нирками ландшафтів», накопичуючи та очищаючи воду. Значення водних ресурсів Полісся для України величезне.

Російське вторгнення в Україну минулого року змусило українців згадати ще одну важливу роль водно-болотних угідь, неодноразово доведену в історії: майже непрохідні, непорушені торфовища та болота служать природними бар’єрами від військового вторгнення. Таким чином, відновлення осушених боліт на Поліссі, в районі північного кордону України, зміцнить природну лінію захисту. Крім того, природний гідрологічний режим водно-болотних угідь мінімізує ризик виникнення пожеж внаслідок обстрілів чи вибухів.

Зараз, коли відновлення водно-болотних угідь в Україні, дуже ймовірно, буде підтримано зацікавленими сторонами, Франкфуртське зоологічне товариство та Фонд Міхаеля Зуккова об’єднують свої знання та досвід, щоб просувати цю важливу роботу. На даний момент експерти фонду працюють над техніко-економічним обґрунтуванням потенційних об’єктів для відновлення в українській частині Полісся, в тому числі Рамсарських угідь.

Очікується, що комплексна оцінка охоплюватиме багато аспектів – від просторових, екологічних та гідрологічних характеристик до правового статусу територій та аналізу зацікавлених сторін. Це дозволить фахівцям визначити території з найкращою перспективою для успішних проектів з відновлення, спланувати практичні заходи відновлення для кожної території і таким чином зробити наші спільні зусилля на користь поліських водно-болотних угідь максимально результативними та ефективними.