Люди пішли, дика природа повернулася: нове дослідження підтверджує, що Чорнобильська зона відчуження є притулком для диких тварин
Ще одна стаття, заснована на даних нашого проєкту, була опублікована в журналі «Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences». Аналіз знімків з фотопасток підтвердив гіпотезу вчених про те, що Чорнобильська зона відчуження, завдяки своїй великій площі та дуже низькому рівню антропогенного впливу, відрізняється значно більшою чисельністю та різноманітністю видів диких тварин, ніж інші природоохоронні території на півночі України.
Минуло сорок років з того часу, як аварія на Чорнобильській атомній електростанції кардинально змінила долю Полісся. Великі території зазнали радіоактивного забруднення. Територія навколо пошкодженої атомної електростанції стала непридатною для проживання. Населення було евакуйовано з зони відчуження площею 2 600 квадратних кілометрів, що охоплює частини Білорусі та України. Сьогодні це одне з найбільш радіоактивно забруднених місць на планеті.
Протягом усіх цих років Чорнобильська катастрофа та її наслідки були предметом пильної уваги вчених, які досліджували їх з різних точок зору: екологічної, медичної, соціальної, економічної та культурної. Дика природа зони відчуження продовжує викликати постійний інтерес. У той час як у всьому світі діяльність людини становить дедалі більшу загрозу для біорізноманіття та продовжує порушувати й руйнувати природні екосистеми, у Чорнобилі дика природа відвойовує територію, процвітає та відновлюється за власними законами, практично без втручання людини.
Дослідження показали, що радіаційне забруднення мало істотний вплив на виживання та розмноження фауни в Чорнобильській зоні відчуження (ЧЗВ). Водночас майже повне припинення господарської діяльності призвело до повторного заселення величезних територій видами диких тварин, чисельність яких раніше скорочувалася, або навіть тими, що колись вважалися локально вимерлими.
Група вчених з Університету імені Альберта Людвіга у Фрайбурзі (Німеччина) під керівництвом еколога Світлани Кудренко протягом кількох років аналізувала вплив антропогенних факторів та ландшафтних особливостей на різноманіття, поширеність та ймовірність виявлення 11 видів наземних ссавців на території української зони відчуження (ЧЗВ), регіональних природоохоронних територій та територій, що не мають природоохоронного статусу. Дослідження ґрунтувалося на даних, зібраних під час найбільшого обстеження за допомогою фотопасток, проведеного та профінансованого в рамках нашого проєкту у 2020–2021 роках. Дослідження охоплює кілька природоохоронних територій українського Полісся різного розміру та рівня охорони: Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник; чотири природні заповідники: Древлянський, Поліський, Рівненський та Черемський; два національні парки — «Прип’ять-Стохід» та «Нобельський»; а також незахищені території, що межують із зазначеними природоохоронними територіями.
Автори дослідження передбачили, що українська частина ЧЗВ, як найбільша природоохоронна територія зі суворими обмеженнями доступу людей, матиме вищу різноманітність та щільність видів ссавців, ніж менші природоохоронні території та території, що не є природоохоронними, і водночас різноманітність ссавців, ймовірність їх виявлення та заселення зменшуватимуться із зростанням людської діяльності, розбудовою лінійної інфраструктури (доріг) та іншими змінами ландшафту.
Проаналізувавши тисячі знімків, отриманих за допомогою фотопасток, вчені виявили 13 видів ссавців, зафіксованих ними в районі дослідження: благородний олень (Cervus elaphus), козуля (Capreolus capreolus), лось (Alces alces), кінь Пржевальського (Equus ferus przewalskii), дикий кабан (Sus scrofa), європейський заєць (Lepus europaeus), червона лисиця (Vulpes vulpes), єнотоподібний собака (Nyctereutes procyonoides), європейський борсук (Meles meles), куниця (Martes martes), сірий вовк (Canis lupus), євразійська рись (Lynx lynx) та бурий ведмідь (Ursus arctos). Цікаво, що з загальної кількості 31 200 випадків спостереження 19 832 припадають на ЧЗВ. Усі 13 видів було зареєстровано в ЧЗВ, тоді як у Черемському заповіднику — лише один.
Застосувавши статистичні методи, дослідники дійшли висновку, що найвищі показники чисельності, різноманітності та частоти виявлення тварин спостерігаються в ЧЗВ та прилеглому до неї Древлянському заповіднику. Таким чином, підтвердилася гіпотеза вчених про те, що найбільша природоохоронна територія з найнижчим рівнем антропогенного впливу є найсприятливішою для дикої природи. Це особливо актуально для великих ссавців, таких як євразійська рись, які потребують великих територій і є особливо чутливими до антропогенного впливу.
