Чорнобиль у вогні: причини, наслідки та шляхи вирішення зростаючої проблеми лісових пожеж у зоні відчуження
Ландшафтні пожежі – це природний процес в екосистемах. Але поєднання антропогенних та кліматичних факторів може перетворити їх на гостру проблему. Експерти прогнозують, що регіони з помірним кліматом, ймовірно, будуть під загрозою зростання частоти великих та руйнівних пожеж через зміну клімату. Чорнобильська зона відчуження – одна з тих територій, де проблема ландшафтних пожеж вже є гострою, посиленою високим рівнем радіаційного забруднення території. Тому боротьба та, що ще важливіше, запобігання лісовим пожежам є одними з пріоритетних завдань в управлінні цією надзвичайно значною територією.
Чорнобильська зона відчуження (ЧЗВ), утворена після аварії на атомній електростанції в 1986 році, охоплює частину території Полісся в Україні та Білорусі. Вона вважається однією з найбільш забруднених радіонуклідами територій у світі. В обох країнах зона відчуження охороняється, контролюється та вивчається. У 1988 році в білоруській частині ЧЗВ було засновано Поліський державний радіоекологічний заповідник. У 2016 році в Україні було створено Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Вчені та природоохоронці проводять дослідження та моніторинг радіаційного забруднення, динаміки ландшафтів та дикої природи у зоні відчуження.
Головним наслідком аварії на Чорнобильській АЕС є високе радіаційне забруднення великої території. Надзвичайно важливо вжити заходів для запобігання поширенню радіоактивних речовин, що накопичилися в навколишньому середовищі. З моменту розпаду Радянського Союзу Білорусь та Україна вживали таких заходів самостійно та по-різному.
У 1992-1993 роках багато меліоративних дренажних каналів у білоруській частині зони відчуження були перекриті. Цей захід планувалося вжити для зменшення поширення радіоактивних відкладів до річки Прип’ять з поверхні водозбору, але він мав низьку ефективність, оскільки значна частина розчинного стронцію вже була винесена до річки Прип’ять у роки після аварії. З часом ці заходи також призвели до затримки води в каналах, що сприяло повторному зволоженню певних територій та частковому відновленню водно-болотних екосистем.
В українській частині зони відчуження канали на найбільш забруднених територіях також були перекриті у 1986 році та наступних роках у рамках комплексного плану захисту водних ресурсів від радіаційного забруднення. Водночас було обрано стратегію підтримки мінімального затоплення водозбірної площі для зменшення водної міграції стронцію-90 та інших радіонуклідів. Ці майже протилежні завдання вимагали такого сценарію управління колишніми дренажними системами, щоб утримувати воду в періоди високого ризику ландшафтних пожеж, але запобігати тривалому затопленню території.
Експерти зазначають, що загальна довжина дренажних каналів в українській частині Чорнобильської зони в чотири рази перевищує довжину малих річок цієї території. За період після аварії інфраструктура колишніх меліоративних систем поступово деградувала, канали заростають кущами та травою. Таким чином, частково відбувається природне відновлення водно-болотних угідь. Однак масштаби таких позитивних процесів незначні, і меліоративні системи продовжують чинити дренуючий вплив на навколишню територію.
Ще одним фактором, що загострює проблему пожеж у Чорнобильській зоні, є зміна клімату. Періоди спекотної, сухої погоди останніми роками стали частішими та тривалішими. Замість тривалих опадів, випадає більше короткочасних дощів, волога від яких швидко випаровується, залишаючи мало часу річкам та водоносним горизонтам для поповнення. Зими з малою кількістю снігу або взагалі без нього стають все більш поширеними на Поліссі. Це означає, що ґрунт залишається ненасиченим вологою до весни. Якщо говорити про торфові ґрунти, типові для регіону, то ризик великих пожеж тут дуже високий: сухий торф легко горить, його важко загасити та дуже довго зберігаються тліючі гнізда, які можуть активуватися за сприятливих умов.
Людський фактор: ціна одного необдуманого вчинку
Згідно з дослідженням, проведеним у рамках нашого проєкту, дві з десяти найбільших ландшафтних пожеж у Поліссі між 2001 і 2019 роками сталися в Чорнобильській зоні відчуження – одна в білоруській частині та одна в українській. Статистика пожеж у двох країнах може бути ненадійною, але загалом кількість пожеж, що трапляються на українській стороні, в кілька разів вища, ніж на білоруській. Фахівці наполягають на тому, що людський фактор відіграє тут ключову роль.
Присутність людини в українській частині ЧЗВ є досить значною. Економічна діяльність тут обмежена, за винятком досить інтенсивної діяльності з обслуговування атомної електростанції та сховищ радіоактивних відходів, а також пов’язаної з ними інфраструктури (доріг, ліній електропередач, лісового господарства тощо). До російського військового вторгнення був дуже розвинений туризм. Деякі люди потрапляють до зони нелегально, є незначна кількість сільських жителів, які повернулись до своїх старих домівок після евакуації. Діяльність місцевих жителів, чиї господарства межують із заповідником, також відіграє певну роль. Вони досі спалюють суху рослинність навесні та після збору врожаю – у той час, коли більшість лісових пожеж починаються на сільськогосподарських угіддях, а потім неконтрольовано поширюються на природні території.
В останні роки надходили тривожні повідомлення про пожежі на забруднених територіях. Показовим прикладом є подія весни 2020 року. На початку квітня в районі, що прилягає до Чорнобильської зони відчуження, спалахнула пожежа, яка почала поширюватися по заповідній території. Пізніше розслідування показало, що, найімовірніше, її спричинили необережні дії місцевого жителя. У сухих та вітряних умовах вогонь швидко поширювався. У сухих торфовищах утворювалися тліючі осередки, які знову спалахували після посилення вітру. Вогонь наблизився до атомної електростанції та сховищ ядерних відходів. Полум’я також досягло так званого «Рудого Лісу» – лісової місцевості навколо АЕС, яка зазнала найвищих доз опромінення під час аварії 1986 року та досі є однією з найбільш забруднених частин Чорнобильської зони. Загальна площа, уражена пожежами, сягнула понад 67 000 гектарів. Для гасіння полум’я було залучено сотні пожежників та широкий спектр техніки, включаючи авіацію, але знадобилося більше місяця, щоб взяти пожежі під контроль. Ситуація погіршилася після російського вторгнення. До природних умов та діяльності людини додалися забруднення нерозірваними боєприпасами і мінами та брак пожежного обладнання. Це погіршує можливості пожежогасіння та уповільнює локалізацію вогню. В наступні роки можна очікувати великих лісових пожеж через наслідки бойових дій.
Поширення радіації: невидима небезпека
У випадку пожеж у Чорнобильській зоні існує багато побоювань щодо можливого поширення радіоактивних речовин повітряними потоками разом з продуктами горіння. Фахівці стверджують, що саме горіння ґрунтового покриву не призводить до небезпечного збільшення радіаційного фону. Однак воно збільшує концентрацію радіонуклідів у повітрі та призводить до їх міграції з димом.
Вчені Норвезького інституту досліджень повітря вивчали вплив лісових пожеж на атмосферу в Чорнобильській зоні в Україні та Білорусі. Вони зазначають, що збільшення кількості мертвих дерев та лісової підстилки підвищує запаси палива для лісових пожеж, які становлять високий ризик перерозподілу радіоактивності. Згідно з їхнім моделюванням, інтенсивні пожежі у 2002, 2008 та 2010 роках призвели до переміщення цезію-137 на південь; сукупна кількість цезію-137, що переосадився над Європою, може становити 8% від кількості, що осіла після Чорнобильської катастрофи 1986 року. У Чорнобильській зоні відчуження досі присутня велика кількість небезпечних, довгоживучих та стійких до вигорання радіонуклідів. Вчені прогнозують високий ризик перерозподілу радіонуклідів у майбутньому через розширення площі, що піддається вигоранню, пов’язане зі зміною клімату.
Польове дослідження, проведене спільно українськими та японськими вченими, показало, що швидкість вилуговування та вивітрювання радіонуклідів після пожеж збільшується в 30 разів порівняно зі швидкістю до пожежі.
Пожежі та дика природа
Чорнобильську зону часто наводять як еталонний приклад некерованого відновлення дикої природи. За дуже незначного впливу людини в останні десятиліття дика природа відновила свою територію. Частка лісів та боліт значно зросла, а популяції багатьох диких тварин, включаючи копитних, хижаків, таких як рись та вовк, а також рідкісних птахів, зросли. Там, де колись практикувалося інтенсивне сільське господарство, зараз ростуть рослини, занесені до Червоної книги. Але цей прогрес може бути легко зруйнований полум’ям.
Великі пожежі завдають великої шкоди природним цінностям. Вони знищують ліси, які повільно відновлюються. Дрібні та малорухливі тварини гинуть, бо не можуть швидко втекти від вогню та диму, що насувається. Великі тварини можуть втекти, але, повернувшись, виявляють, що їхнє середовище існування більше не придатне. Весняні пожежі, які збігаються з періодом гніздування птахів, порушують їхні цикли розмноження.
Досвід останніх років показав, що під час тривалих періодів посухи, із сильними вітрами та нестачею вологи в природному середовищі, лісові пожежі важко контролювати. Боротьба з пожежами та ліквідація їх наслідків вимагає значних ресурсів та фінансових інвестицій, а негативні наслідки є багатогранними та серйозними. Очевидно, що важливо нарощувати потенціал пожежних служб та боротися з нераціональною та небезпечною поведінкою місцевих жителів за допомогою як освітніх, так і адміністративних заходів. Однак у довгостроковій перспективі найефективнішим способом може бути відновлення водного режиму в районах, де існує проблема дефіциту води. Не забуваймо, що багато вчених прогнозують, що ця проблема лише погіршиться в контексті зміни клімату.
Одним із поточних пріоритетів нашої співпраці з Чорнобильським радіаційно-екологічним біосферним заповідником (Україна) є повторне зволоження раніше осушених територій. Масштабне відновлення водно-болотних екосистем у цій зоні наразі неможливе. Однак наша роль полягає у співпраці з фахівцями заповідника від вибору ділянки до практичного впровадження, щоб вони отримали досвід і знання, необхідні для продовження цієї життєво важливої роботи в майбутньому.
