Зростання присутності людини у дикій природі критичне для великих хижаків з значними ареалами проживання, як-от вовк і євразійська рись. Активізація нічної поведінки є однією зі стратегій, яка дає змогу цим тваринам уникати ризикованих взаємодій з людиною. Цей механізм поведінкової адаптації був описаний раніше. Однак нове дослідження є першою спробою проаналізувати добову активність двох видів хижаків на територіях, що відрізняються за характером та інтенсивністю присутності людини — від ділянок з інтенсивним антропогенним тиском до тих, де людська діяльність сильно обмежена.     

Розуміння поведінки великих хижаків і чинників, що змушують їх змінювати спосіб життя, важливе з кількох поглядів. З одного боку, якщо втручання людини змушує хижаків зміщувати свою активність на нічний період, це може змінити їхню взаємодію зі здобиччю, що потенційно може суттєво вплинути на екосистему. З другого боку, у середовищах, де домінує людина, нічна поведінка зменшує негативну взаємодію між людиною і тваринами, а отже, сприяє збереженню хижих тварин, забезпечуючи безконфліктне співіснування людей і тварин.    

Попередні дослідження показали, що і вовки, і рисі в Європі ведуть переважно нічний спосіб життя. Дослідники припускали, що антропогенні фактори можуть впливати на поведінку тварин упродовж доби. Однак спроб проаналізувати добову активність хижаків, порівнюючи території з різним рівнем антропогенного тиску, не було.  

Автори нового дослідження припустили, що і вовки, і рисі будуть більш активними вдень в умовах низького антропогенного впливу, а ймовірність нічної активності зростатиме зі збільшенням антропогенного навантаження. Щоб перевірити цю гіпотезу, дослідники проаналізували зображення з фотопасток, встановлених на дев’яти ділянках у шести європейських країнах з з різним ступенем антропогенного тиску.

Зібрані дані охоплюють період з 2014 по 2022 рік, з фокусом на місяці від вересня до квітня, коли зазвичай проводиться моніторинг великих хижаків. Камери було встановлено вздовж лісових доріг і стежок, якими користуються як хижаки, так і люди.    

Проаналізований масив даних містив понад 71 000 незалежних спостережень, серед яких 2 430 вовків, 934 рисі, 8 585 тварин, на яких полюють хижаки, і 59 408 людей. Найвищий показник зустрічей з людьми було зафіксовано в національному парку «Баварський ліс», а найнижчий — у національному природному парку «Сколівські Бескиди», за яким слідує Чорнобильська зона відчуження.    

Як хижаки- переслідувачі, вовки покладаються на тактику погоні. Однак вони також можуть використовувати стратегію переслідування та засідки, яка є найефективнішою в умовах низької освітленості. Зазвичай найуспішніше вовки полюють у сутінках, але цілком імовірно, що деякі з них покращили свої мисливські навички і денно. Крім того, соціальна поведінка вовків також може впливати на їхній спосіб життя, оскільки вони можуть полювати поодинці або в зграях. Як хижак, що полює переважно на самоті, із засідки, рись добре вписується в нічну сутінкову нішу, оскільки темрява дозволяє їй якнайкраще реалізовувати свою мисливську стратегію.  

Співпраця між Франкфуртським зоологічним товариством (ФЗТ) та природоохоронними територіями українського Полісся вже стала доброю традицією: кілька років поспіль ФЗТ надає матеріально-технічну та фінансову підтримку 8 національним паркам та заповідникам регіону. Зокрема, у низці установ Полісся було проведено моніторинг біорізноманіття з використанням новітніх методів, таких як фотопастки та акустичний моніторинг. За участі ФЗТ було розроблено плани управління для частини заповідних територій регіону. Ще кілька установ отримали транспортні засоби та інше обладнання для полегшення щоденної роботи персоналу. Після повномасштабного військового вторгнення РФ деякі природоохоронні території одержали додаткове фінансування для надання притулку внутрішньо переміщеним особам. 

Наприкінці липня команда Франкфуртського зоологічного товариства взяла участь у черговій експедиції до національних природних парків і заповідників Полісся, щоб ознайомитися з їхньою роботою та зрозуміти потреби установ.   

Попри брак персоналу, обмежене фінансування та війну в країні, природоохоронці українського Полісся роблять все можливе для захисту та популяризації природних цінностей регіону, а також розвʼязують проблеми, з якими стикаються в роботі. Наприклад, пункти збору сміття в Нобельському національному природному парку допомагають підтримувати чистоту в рекреаційних зонах. Вежі для спостереження за птахами в національному природному парку «Припʼять-Стохід» та Черемському природному заповіднику приваблюють любителів природи. З еколого-освітньою метою в Поліському природному заповіднику облаштували орнітологічну стежку на водоймі, а в Древлянському природному заповіднику звели будинок науковця.  

Кожна зустріч з дикою природою Полісся заряджає енергією та надихає. Цей візит не став винятком: команда насолоджувалася краєвидами безкраїх водно-болотних угідь і лісів, чистотою та свіжістю озер. Учасники експедиції споглядали місце гніздування рідкісного підорлика великого та відвідали Юзефінський дуб, який вважається одним із найстаріших дерев в Україні. 

Древлянський природний заповідник і національний природний парк «Пуща Радзівіла» потерпають від лісових пожеж: учасники експедиції бачили великі площі лісу, пошкоджені вогнем. Науковці зазначають, що ліси стають менш стійкими до спустошливих лісових пожеж, коли порушується гідрологічний режим. Це означає, що відновлення водно-болотних угідь регіону може допомогти запобігти великим лісовим пожежам, які є однією з головних загроз для природного середовища Полісся. 

Вода — це кров Полісся, невіддільна частина його цінних водно-болотних екосистем. На жаль, Полісся втрачає воду: цей процес все ще триває через інтенсивне осушування в минулому, особливо в середині ХХ століття. Так, у Рівненському природному заповіднику старі дренажні системи досі впливають на гідрологічний режим території та порушують місцеві екосистеми. Перекриття дренажних каналів допоможе відновити навколишні водно-болотні угіддя до стану, близького до природного.   

У Поліському природному заповіднику та Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику очевидні наслідки зміни річищ Жолобниці та Ужа: природно поліські річки звивисті, що створює сприятливі умови для стійкого та гармонійного існування водно-болотних екосистем. Однак ця гармонія руйнується, коли людина починає випрямляти річки для своїх господарських цілей: порушуються заплавні екосистеми, осушуються болота й торфовища. Зворотна трансформація річищ можлива, хоча й потребує значних затрат праці та ресурсів.   

Нині відновлення екосистем є основним напрямком роботи ФЗТ на Поліссі. Раніше було обрано пʼять осушених водно-болотних угідь для відновлення. Цьогорічна експедиція надала нову можливість обмінятися досвідом з партнерами, визначити пріоритетні завдання та потреби, синхронізувати зусилля та зробити роботу на місцях більш ефективною.

Аварію на Чорнобильській атомній електростанції в 1986 році дехто називає найгіршою техногенною катастрофою в історії. Її вплив на здоровʼя та добробут людей, економіку й довкілля досі величезний. Велика територія навколо епіцентру катастрофи колись була густо заселена, землю обробляли люди. Коли через забруднення вона знелюдніла, дикі тварини одразу ж скористалися можливістю та почали відвойовувати територію.

Одним з рідкісних видів, які виграють від такої ситуації, є підорлик великий (Clanga clanga) — птах, що перебуває під загрозою зникнення на глобальному рівні та був втраченим у місцевості, відомій зараз як Чорнобильська зона відчуження. Цим птахам необхідні дикі водно-болотні угіддя для харчування та розмноження, вони страждають від деградації середовищ існування та втручання людини. З початком неконтрольованого відновлення зони відчуження, коли орні землі поступилися місцем болотам і лісам, підорлики повернулися на цю територію. Нині це єдине місце на Землі, де зростає популяція цього рідкісного орла.

Чорнобильська зона відчуження є домівкою для ще одного виду, що перебуває під загрозою зникнення — коня Пржевальського (Equus przewalskii). Його популяція скоротилася ще в 1940 — 1950-х роках і в 1960-х вважалася вимерлою в дикій природі: збереглися лише популяції в зоопарках кількох країн. Однак, завдяки успішному розведенню в неволі, коней Пржевальського стало більше, кількох випустили в дику природу. У 1998 році 31 тварину завезли в зону відчуження на Поліссі. За 20 років місцева популяція зросла до 150 тварин. Показники генетичного різноманіття свідчать про те, що ця популяція коней Пржевальського має хороші перспективи для подальшого зростання.

У минулому столітті норка європейська (Mustela lutreola) була широко поширена на Поліссі та в Європі загалом, але зараз цей вид такий рідкісний, що його представників удень зі свічкою не знайдеш. Почалося з того, що в 1930-х у Європу завезли кілька тисяч американських норок для торгівлі хутром. Їх планували розводити на фермах, однак згодом частина “прибульців” потрапила в дику природу. Місцеві види не витримали конкуренції з агресивнішими та сильнішими інвазійними тваринами. Норка європейська була витіснена з більшої частини свого історичного ареалу та стала видом, що перебуває під загрозою зникнення. Її не бачили на Поліссі вже понад 20 років, і деякі експерти вважають, що вона вимерла в цій місцевості.

У 2021 році польові біологи нашого проєкту поставили собі за мету знайти норку європейську на Поліссі. Вони встановили 25 фотопасток уздовж річок та дренажних каналів у віддалених ділянках заказника “Олманські болота” (Білорусь). На жаль, жодна норка європейська на знімки не потрапила. Однак це не доводить, що вид зник з регіону: наступна історія показує, які сюрпризи можливі, коли йдеться про біорізноманіття.

На Поліссі мешкає щонайменше 12 видів кажанів, серед яких справжня рідкість — вечірниця велика (Nyctalus lasiopterus), найбільший кажан Європи. Це рідкісний вид, його ареал фрагментований і найменший серед європейських кажанів. Вважалося, що вечірниця велика на Поліссі вимерла. Останнього самця кажана застрелили в 1930 році, і цього виду в регіоні не спостерігали кілька десятиліть. Однак 2009 року молодого самця вечірниці великої виловили фахівці в українській частині Чорнобильської зони відчуження. А у 2015 році під час обліку кажанів на білоруському Поліссі в пастку потрапили дві лактуючі самки вечірниці. Це довело, що рідкісні кажани розмножуються в регіоні! У 2017 році було проведено нові спостереження за вечірницею великою, а згодом її виявили під час акустичного моніторингу в рамках нашого проєкту.

Вечірниця велика є індикатором природного стану старовікових лісів. Її популяція в Європі скоротилася через зникнення біотопів, у яких живуть кажани, — старовікових лісів зі скупченнями дуплистих дерев. Більш як половина вечірниць великих воліє жити на мертвих деревах — а отже, залишати мертву деревину важливо для збереження біорізноманіття.

Описані випадки показують, що часто можна переломити тривожну тенденцію та відвести рідкісні види від межі зникнення. Хай памʼять про види, яких ми більше ніколи не побачимо в дикій природі, буде стимулом робити все можливе для того, щоб їх список не поповнювався.

Дослідники біорізноманіття на Поліссі мають чим захоплюватися. Це чудовий куточок дикої природи за площею як пів Німеччини: болотисті ландшафти простягаються від Польщі через Україну та Білорусь до Росії. Річки природно розливаються навесні та звиваються в мозаїці боліт і заплавних лісів, луків, озер.

В інших частинах Європи такі великі суцільні біотопи суттєво поступилися місцем сільському господарству. Ці вологі болотисті ділянки важко перетинати. Поки наші колеги повільно пробираються через болота, щоб порахувати рідкісних хижих птахів, таких як підорлик великий, або встановлюють фотопастки для вивчення вовків і рисей, їх повсякчас атакують рої комарів та інших комах.

Одна з головних цілей нашої роботи на Поліссі – виявляти території, які варто охороняти. Якщо ми будемо краще розуміти, де є прогалини в охороні та де розташовані пріоритетні локації, то зможемо підтримувати й обґрунтовувати запити на розширення наявних і створення нових природоохоронних територій. Наші головні критерії – біорізноманіття та наявність суворо охоронюваних видів.

Дослідження популяції зазвичай забирає багато часу. Крім того, складнопомітні нічні тварини, як-от комахи або кажани, часто залишаються поза увагою, хоча переважно мають високий природоохоронний статус. Вивчати традиційними методами дрібних тварин, таких як кажани, гризуни та комахи, довго, витратно та клопітно. Тому на Поліссі ми звернулися до нового перспективного інструмента дослідження біорізноманіття – акустичного моніторингу. Тепер кажанів та інші види можна ідентифікувати за звуковими записами.

У межах нині найбільшого систематичного дослідження видового різноманіття в українському та білоруському Поліссі ми проводили так званий пасивний акустичний моніторинг протягом двох років. Реєстрували кажанів, птахів, дрібних ссавців, коників і деяких великих ссавців на площі близько 50 000 квадратних кілометрів (це як уся Словаччина). Ми записували звук упродовж 4 ночей одночасно на 500 майданчиках. Це тисячі годин звуків тварин: удень і вночі, у густих лісах і на великих болотах, в усіх напрямках у радіусі 100 метрів від записувального пристрою.

Нині ми маємо близько трьох мільйонів записів, на яких приблизно 500 000 звуків тварин. Щоб відфільтрувати ці звуки від шумів навколишнього середовища та виокремити їх, потрібні роки. Тому наші партнери по проєкту з Британського фонду орнітології розробили автоматичний класифікатор звуків. Подібно до застосунку Shazam, який ідентифікує музичні твори за фрагментом мелодії, новий звуковий класифікатор співвідносить записи звуків тварин з їхніми видами. Алгоритм аналізує спектрограму – візуальний образ звукозапису. Потім він шукає типові зразки за відомими параметрами та інформує про тип записаного звуку.

Так ми можемо автоматично класифікувати понад 50 видів кажанів, птахів, коників і дрібних ссавців. Контрольно перевіряємо результати вручну, за необхідності вдосконалюємо алгоритм. Використовуючи цей метод, можна одночасно записувати багато видів: від сови бородатої (Strix nebulosa) і бурозубки малої (Sorex minutus) до коників, таких як коник зелений (Tettigonia viridissima).

Цей метод обліку та моніторингу видів є неінвазивним, оскільки тварин не турбують, як у традиційних методах. Кажанів, птахів і комах не потрібно ловити сітками, а потім оглядати й ідентифікувати вручну. Ба більше: акустичний моніторинг заощаджує кошти, оскільки можна реєструвати різні групи тварин одночасно, а великі обсяги даних отримують швидше, ніж при традиційному обліку.

Основні цілі акустичного моніторингу – систематичне картування біорізноманіття Полісся; визначення біотопів, що мають особливе значення для різних видів; встановлення пріоритетних природоохоронних територій; оцінка антропогенного впливу на біорізноманіття – осушування, пожеж і будівництва доріг. Також переліки видів є основою для офіційних заявок на розширення природоохоронних територій.

Хоча євразійська рись широко поширена на всьому континенті, має відносно стабільну чисельність і охоронний статус у багатьох країнах, вона все ще загрожена через антропогенні фактори, такі як фрагментація ареалу та незаконне полювання. Щоб скоординувати зусилля зі збереження виду та зробити їх ефективними, необхідно оцінити стан популяцій рисі по всій території поширення виду. Наразі євразійська рись вивчена нерівномірно по всьому ареалу. У багатьох європейських країнах провадиться систематичний моніторинг популяцій загальноприйнятими науковими методами. Водночас бракує даних про чисельність і щільність рисі в Україні та Білорусі, хоч у цих країнах вид охороняють.

І в Україні, і в Білорусі рись обліковують мисливські товариства та управління лісового господарства, але ці зусилля є ані систематичними, ані науково обґрунтованими. Оцінки неточні через поширену практику подвійного обліку. Того мало, що неточна оцінка статусу виду провокує конфлікти між стейкхолдерами, так вона ще й може призвести до неправильних дій. Наприклад, мисливська спільнота в Білорусі лобіює бінарний статус рисі, за якого вид залишається в Червоній книзі, але на нього можна полювати. Вони стверджують, що чисельність рисі значно зростає, однак це твердження не має жодних наукових доказів.

Щоб визначити щільність популяції, дослідники використовували метод просторового відловлювання (англ. – SCR Spatial capture-recapture). Це статистичний метод, щоб підраховувати тварин на основі того, скільки разів їх бачили і де вони були помічені. Науковці виявили, що щільність євразійської рисі на досліджуваних територіях варіювала від 0,45 до 1,54 особини на 100 кв. км, з найвищими показниками в Чорнобильській зоні відчуження. Отримані результати схожі на показники інших досліджуваних територій Європи, де використовували ті ж методи визначення. Дослідники припускають, що вищу щільність рисі в ЧЗВ можна пояснити великою площею території, багатством здобичі для хижака та низьким антропогенним впливом. Натомість у білоруському Прип’ятському Поліссі популяція стикається з нижчою якістю біотопів і меншою кількістю здобичі, має вищий ризик загибелі через браконьєрство.

Уперше в Україні та в Білорусі було проведено таку роботу та отримано результати, які стануть базою для збереження та подальших досліджень місцевих популяцій євразійської рисі. Також це дослідження дає розуміння статусу виду на європейському рівні. Автори дослідження зазначають, що отримані дані важливі для майбутньої оцінки впливу загроз на досліджувані популяції. Вони також припускають, що природоохоронні території відіграють важливу роль у збереженні євразійської рисі. Хоча великі хижаки часто виходять за межі заповідників або національних парків, ці природоохоронні території все ще слугують для них прихистком.

Автори підкреслюють, що послідовний, науково обґрунтований моніторинг євразійської рисі однаковими методами по всьому континенту є ключем до розуміння стану виду та планування ефективних заходів з його збереження.

1988 року в білоруській частині ЧЗВ створили Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник. 2016 року в Україні було створено Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Ці наукові та природоохоронні установи здійснюють науково-дослідну роботу та моніторинг дикої природи на території зони відчуження.

Одразу після аварії дика природа отримала надзвичайно високу дозу радіації. Нищівного впливу зазнали рослини та тварини, особливо поблизу зруйнованого реактора. Однак здебільшого територія ЧЗВ сьогодні не має нічого спільного з ядерною пустелею. Ба більше: за відсутності антропогенного впливу дика природа стала відвойовувати колись густозаселені землі, на яких велося інтенсивне сільське господарство. Наприклад, обліки показали, що на покинутих територіях зростає чисельність оленя благородного, козулі, лося та кабана. Інтродуковані коні Пржевальського та європейські зубри сформували стабільні популяції, які постійно зростають. Те ж дослідження показало, що сірих вовків у ЧЗВ у кілька разів більше, ніж у деяких незабруднених природних заповідниках Білорусі. Інше дослідження, проведене за підтримки нашого проєкту, визначило, що щільність євразійської рисі в ЧЗВ значно вища, ніж на деяких інших природоохоронних територіях. Ще відзначимо, що фотопастки, встановлені в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику, зафіксували бурих ведмедів у зоні відчуження.

Водночас деякі вчені застерігають колег від надмірного оптимізму та закликають розглянути інші аспекти проблеми. Одні науковці говорять про негативні довгострокові наслідки впливу низького рівня радіації для кількох поколінь ссавців. Інші вказують на тенденцію до збільшення частоти генетичних мутацій і труднощів з розмноженням деяких видів птахів на територіях з відносно високим рівнем забруднення. Є дослідження про зменшення на таких територіях чисельності різних видів — від ґрунтових безхребетних до ссавців. Водночас опоненти наполягають, що радіація не є єдиноможливим поясненням спостережуваних негативних наслідків. Дебати тривають, але очевидно: багато аспектів постчорнобильської біології залишаються невивченими.

Повномасштабне російське вторгнення в Україну у 2022 році суттєво порушило дослідницьку роботу в ЧЗВ. На самому початку великої війни російські війська окупували Чорнобильську атомну електростанцію та прилеглі території Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. Як наслідок — майно й обладнання заповідника було пошкоджено або знищено, а територія досі замінована. Через це будь-які польові роботи вкрай складні та небезпечні. І все ж, попри труднощі, повністю діяльність у ЧЗВ не припинилася. Співробітники і далі здійснюють радіологічний моніторинг і моніторинг дикої природи, а також запобігають поширенню радіонуклідів із забруднених територій.

Масштабне відновлення водно-болотних угідь в українській ЧЗВ наразі неможливе. Однак ділянка в цій частині Полісся є однією з п’яти, обраних для повторного заболочення в рамках нашого проєкту. Ми сподіваємося надати співробітникам заповідника навички та знання, які допоможуть розширити відновлювальні роботи в майбутньому.

Чорнобильська зона відчуження — унікальна територія на Поліссі, де вже майже 40 років триває ненавмисний екологічний експеримент, який навряд чи закінчиться в осяжному майбутньому. Оплачений життям і здоров’ям тисяч людей, численними особистими трагедіями та згубними екологічними наслідками, він дає нам рідкісну можливість отримати цінні знання та замислитися над роллю людства в екології нашої планети.

2023 рік розпочався зі справді хороших новин: ми розпочали підготовку до відновлення кількох порушених водно-болотних угідь в українській частині Полісся.

Незважаючи на те, що Україна все ще перебуває у стані війни, цього року ми спільно з нашими партнерами організували зустріч на місцях, яка включала низку дискусій із зацікавленими сторонами та польові візити. Відновлення водно-болотних угідь зараз стоїть на порядку денному в Україні, і все більше людей визнають важливість “здорових” і повноцінно функціонуючих водно-болотних угідь. Природоохоронці вказують на їхній значний вплив на пом’якшення наслідків зміни клімату та збереження біорізноманіття, тоді як місцеві громади є свідками наслідків осушення водно-болотних угідь, яке було широко розповсюджене в Україні у 20-му столітті: нестача питної води, деградація земель, збільшення частоти посух та зростаюча загроза виникнення лісових пожеж. Під час війни багато хто згадує про ще одну роль водно-болотних угідь, не раз підтверджену історією: ледь прохідні болота слугують природною лінією оборони і бар’єром проти можливого військового вторгнення.

Скориставшись нагодою, експерти Фонду Міхаеля Зуккова (MSF) оцінили можливість відновлення низки водно-болотних угідь і відібрали п’ять ділянок в українському Поліссі для відновлення. Ці ділянки розташовані в різних адміністративних регіонах країни, і очікується, що результатом нашої роботи стане не лише відновлення 20 000 га порушених водно-болотних угідь, а й створення в кожній області груп експертів, озброєних знаннями та досвідом з відновлення, які зможуть розширити цей процес у майбутньому.

Поки ми зосереджені на відновленні ландшафтів в Україні, наші зусилля щодо взяття під охорону нових територій дикої природи в Білорусі, здійснені у 2020-2021 роках, принесли свої плоди.  Тут ми все ще знаходимо величезні площі добре збережених і функціонуючих природних ландшафтів, які мають високу природоохоронну цінність, але все ще не мають повноцінної охорони і перебувають під загрозою переважно антропогенних факторів. Перше, чого вони потребують, – це правового охоронного статусу, який забезпечить здійснення системних і науково обґрунтованих природоохоронних заходів.

У 2023 році в білоруській частині Полісся було створено новий природний заповідник “Заплава річки Льва”. Це результат кількарічної системної роботи: спочатку його створення було пролобійовано нашим проєктом у 2020-2021 роках. Загальна площа заказника становить 2 400 га. Він є частиною національної екологічної мережі, перспективним Рамсарським угіддям та потенційним біосферним резерватом ЮНЕСКО. Новий природний заповідник займає частину великого лісо-болотного комплексу в заплаві річки Льва, який є важливим екологічним коридором і ключовою територією для рідкісних видів птахів, таких як підорлик великий (Clanga clanga) та лунь польовий (Circus cyaneus). Загалом, польові дослідження підтвердили наявність у заплаві річки Льва 588 видів рослин і 181 виду наземних хребетних тварин, у тому числі 27 видів птахів і 8 видів ссавців, занесених до Червоної книги Білорусі. Важливо, що нова природоохоронна територія межує з природним заповідником “Ольманські болота”, що посилює екологічний зв’язок.

Менші природні території, які потребують охорони, можуть бути представлені окремими місцями оселищ рідкісних видів або цінними біотопами, які, будучи одного разу зруйнованими, ніколи не можуть бути повністю відновлені до природного стану. Цього року на білоруському Поліссі було взято під охорону 5 000 гектарів рідкісних і типових біотопів, а також місць оселищ рідкісних видів. 13 додаткових місць гніздування глобально вразливого великого підорлика (Clanga clanga) тепер під охороною. Польові дослідження, визначення територій, що потребують охорони, та відповідні заявки були подані до державних органів ще у 2021 році в рамках нашого проєкту. Документи були остаточно прийняті у 2023 році відповідними органами влади.

Дослідження допомагають нам краще зрозуміти процеси, що відбуваються в поліському ландшафті, виявити загрози його природі та знайти найбільш адекватні підходи та рішення. У 2023 році було опубліковано низку робіт, що ґрунтуються переважно на польових дослідженнях, проведених на Поліссі в попередні роки.

Ландшафтні пожежі є актуальною проблемою для Полісся: величезні осушені території стали вразливими до пожеж, найнебезпечніші з яких виникають на торфовищах. Пожежі загрожують безпеці, здоров’ю та життю людей і завдають збитків економіці. На гасіння пожеж у спекотні та посушливі періоди витрачається багато ресурсів. Проблема, ймовірно, погіршиться зі зміною клімату. Автори нещодавнього дослідження з нашої партнерської організації, Британського орнітологічного фонду, нанесли на карту та проаналізували великі пожежі, що сталися на Поліссі за 19 років. Вперше дослідники визначили закономірності, екологічні та антропогенні чинники виникнення пожеж в екосистемах Полісся. На жаль, від пожеж непропорційно страждають заповідні торфовища та заплавні луки Полісся, що мають міжнародне значення, а найбільш екстремальні пожежі загрожують пралісам та листяним лісам. Автори дослідження переконані, що існує економічно ефективне, природоорієнтоване рішення проблеми – відновлення осушених водно-болотних угідь, які можуть стати природними бар’єрами на шляху великих спустошливих пожеж.

Використовуючи широкодоступні супутникові дані та хмарне програмне забезпечення, автори дослідження розробили відтворювану методологію, яка може бути застосована в будь-якій точці світу, позитивно впливаючи на відновлення ландшафтів та ефективність протипожежних заходів.

Ще одна нещодавня публікація присвячена поліській популяції сірого вовка (Canis lupus). Автори проаналізували вплив антропогенних факторів на придатність середовища існування вовка на Поліссі. Співвіднісши підтверджені факти присутності виду з характеристиками ландшафту, вони дійшли висновку, що вовки уникають ділянок з переважанням орних земель, високим індексом штучного освітлення вночі та високою щільністю доріг. Це означає, що антропогенний вплив на поширення сірого вовка є високим. Хоча 26% території Полісся придатні для проживання цього виду, не всі ці території зайняті вовками. Деякі якісні території ізольовані одна від одної, і дуже важливо не допустити їх подальшої фрагментації. Навпаки, створення нових природоохоронних територій є важливим для забезпечення стабільного зв’язку між основними природоохоронними територіями для збереження вовка.

Поліська популяція євразійської рисі, як і сірого вовка, все ще залишається маловивченою. Рись є ключовим видом хижаків для всієї Європи і має значний екологічний вплив на екосистеми. Популяції рисі в Білорусі та Україні пов’язані з популяціями в інших частинах Центральної Європи, тому розуміння їхнього стану є важливим для розробки загальноєвропейських заходів для захисту цього виду.

Безпрецедентне дослідження, проведене у 2020-2021 роках на природоохоронних територіях Полісся, включаючи Чорнобильську зону відчуження в Україні та природні заповідники Прип’ять-Полісся (центральна частина) в Білорусі, стало основою для систематичних, науково обґрунтованих досліджень цього виду в регіоні. Результатом роботи стали найцінніші та найбільш порівнювані на сьогоднішній день оцінки щільності рисі в Україні та Білорусі. Автори дослідження зазначають, що виду загрожує браконьєрство та фрагментація ареалів, спричинена антропогенними факторами. Тому природоохоронні території відіграють важливу роль як притулки для рисі. Однак для розуміння інших аспектів статусу виду, таких як генетичне різноманіття популяції або повний спектр екологічних та антропогенних факторів, що впливають на вид у регіоні, необхідні додаткові дослідження.

Все, чого ми досягли цього року, є, з одного боку, продовженням великої системної роботи, розпочатої кілька років тому. З іншого боку, це прокладає шлях до глибшого розуміння природи Полісся і робить практичні кроки для її збереження та відновлення більш обґрунтованими та цілеспрямованими. У новий рік ми йдемо не безтурботно, але ж з вірою в нашу роботу заради природи і людей Полісся.

Незважаючи на те, що Україна зараз перебуває у стані війни, питання екології стоять на порядку денному. “Здорові” водно-болотні угіддя українського Полісся є життєво важливими для всієї України. Їхні водні ресурси живлять найбільші річки країни, такі як Дніпро, забезпечуючи питною водою мільйони людей. А результати інтенсивного осушення цієї території в середині 20-го століття є катастрофічними. Поки експерти б’ють на сполох щодо втрати біорізноманіття, зростання викидів парникових газів і температури, місцеві жителі спостерігають деградацію і часто занедбаність земель, збільшення частоти посух, нестачу чистої питної води і критичне забруднення повітря частинками, що викидаються під час лісових пожеж. Ось чому все більше людей виступають за відновлення водно-болотних угідь.

Користуючись моментом, наші партнери з Фонду Міхаеля Зуккова провели техніко-економічну оцінку потенційних місць для відновлення в українській частині Полісся. Вони розглянули широкий спектр аспектів, включаючи просторові, екологічні та гідрологічні характеристики ділянок. Так, увага приділялася розташуванню та площі ділянок, типу торфовищ, наявності чи відсутності дренажних систем, їх поточному стану та розміру, максимальній температурі поверхні землі та частоті ландшафтних пожеж, правовому статусу територій та аналізу зацікавлених сторін, очікуваній складності та вартості відновлення. У результаті експерти визначили п’ять ділянок (загальною площею 20 000 га) з найкращими перспективами для успішного відновлення та узгодили подальші дії із зацікавленими сторонами.

Всі обрані ділянки мають на своїй території системи дренажних каналів. Проте ділянки суттєво відрізняються за ступенем пошкодження, просторовими та екологічними характеристиками, а також особливостями дренажної системи. Тому кожна ділянка потребує особливого підходу та індивідуального комплексу заходів для покращення її стану.

Черемське болото розташоване у Волинській та Рівненській областях. Хоча воно було дещо порушене спробою осушення на початку 20-го століття, зараз болото перебуває у доброму функціональному стані і потребує лише певної підтримки. Наша мета – запобігти подальшому осушенню території, щоб зробити її більш стійкою до мінливих кліматичних умов.

Болота Сомине та Сира Погоня розташовані неподалік один від одного в Рівненській області. Соминські болота мають особливу сторінку в своїй історії: у 1920-1930-х роках, коли державний кордон між Польщею та Радянським Союзом перетинав сучасні території України та Білорусі, на польському боці була побудована дуже своєрідна лінія оборони. Окрім укріплень і бункерів, вона включала в себе поліські річки і болота як природні бар’єри. Соминські болота були частиною цієї поліської лінії оборони. Сьогодні вони потребують відновлення, оскільки були порушені осушенням та видобутком бурштину.

Болото Сира Погоня прилягає до комплексу Ольманськіх боліт, розташованих на північ, через українсько-білоруський кордон. Разом вони утворюють найбільший комплекс верхових і перехідних боліт в Європі. Сира Погоня має характеристики північних (тайгових) водно-болотних угідь, які є унікальними для України та Центральної Європи. Місцевість багата на біорізноманіття і слугує важливим місцем розмноження водно-болотних птахів, у тому числі підорлика малого (Clanga clanga), що перебуває під загрозою зникнення у світовому масштабі. Торфовище сильно постраждало від осушення і страждає від частих лісових пожеж.

Не лише будівництво осушувальних каналів вплинуло на гідрологічний режим Полісся в минулому. Багато річок також зазнали змін. В результаті поглиблення і спрямлення річки Жолобниця та будівництва мережі дренажних каналів, в середині 20-го століття заплава річки була освоєна під сільське господарство. Сьогодні земля вже не придатна для ведення сільського господарства, а дренажна система занедбана. Попередній аналіз показав, що для успішного відновлення гідрологічного режиму на цій території може знадобитися не лише перекриття каналів, але й зміна русла річки.

Ще одна особлива ділянка, обрана для відновлення на Поліссі, – це заплава річки Уж, розташована в Київській області, в південній частині Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. До і після аварії на ЧАЕС територія нинішнього заповідника була інтенсивно осушена, щоб запобігти поширенню радіоактивного забруднення. Зараз територія страждає від руйнівних пожеж: у 2020 році полум’я охопило майже 5% площі і впритул наблизилося до “червоної зони”, де зберігаються радіоактивні відходи. Ці пожежі спричинили надзвичайне забруднення повітря в Києві. Тому відновлення водно-болотних угідь на територіях навколо Чорнобильської атомної електростанції має першорядне значення. Однак після початку повномасштабного російського вторгнення значна частина цих територій все ще замінована. Це є головною перешкодою для широкомасштабного відновлення водно-болотних угідь у Чорнобильській зоні. Тим не менш, було прийнято рішення розпочати роботи в безпечному місці, щоб продовжити їх, як тільки це буде безпечно.

Важливо, що відібрані території розташовані в чотирьох адміністративних областях України, що охоплюють території Полісся – Волинській, Рівненській, Житомирській та Київській. Таким чином, після відновлення запропонованих ділянок у кожній області працюватиме команда експертів з практичним досвідом відновлення: вибір ділянки, залучення зацікавлених сторін, адміністративні процедури, підготовка, моніторинг, проведення будівельних робіт та оцінка досягнутих результатів. Вони зможуть масштабувати діяльність з відновлення водно-болотних угідь у своїх регіонах, кожен з яких має досить великі площі, що потребують повторного заболочення.

Члени делегації обговорили перспективи співпраці з керівництвом та працівниками Черемського, Рівненського та Поліського природних заповідників, а також Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. У всіх цих природоохоронних територіях є осушені болота, які мають хороші перспективи для успішної рекультивації – її доцільність оцінили експерти Фонду Майкла Зуккова.    

Важливим завданням було вислухати думки різних груп зацікавлених сторін. Позиція фахівців заповідників зрозуміла: вони краще за інших знають про переваги відновлення боліт і тому високо цінують міжнародну допомогу в організації цієї роботи та демонструють готовність до співпраці. Їх підтримка є надзвичайно цінною, так само як і підтримка Державного агентства водних ресурсів України.  

У той же час, думки місцевих громад не завжди однозначні. З одного боку, більш суворий охоронний режим та заводнення осушених територій може означати певні обмеження для господарської діяльності місцевих мешканців. З іншого боку, нестача чистої води, спричинена осушенням, є тим аргументом, який змушує багатьох людей змінити свою думку на користь відновлення боліт. 

Члени іноземної делегації у супроводі українських експертів відвідали Черемський, Рівненський та Поліський природні заповідники, щоб більше дізнатися про них на місцях. Кожен із заповідників має свої особливості, а території, що підлягають відновленню, відрізняються ступенем порушеності, просторовою організацією та особливостями дренажних систем. 

Було вирішено, що перед початком будівельних робіт експерти проведуть річний гідрологічний моніторинг, а також аналіз торф’яного шару. Це дозволить визначити поточний рівень води на проєктних територіях, а потім оцінити ефективність відновлення. Запропонована методологія моніторингу та подальшого моделювання на основі отриманих даних була розроблена та успішно протестована польськими експертами.   

Під час круглого столу, що відбувся в Національному університеті водного господарства та природокористування в Рівному, експерти обговорили цінність, сучасний стан, загрози та перспективи поліських водно-болотних угідь. Серед інших тем вони торкнулися історичного значення боліт як природних бар’єрів під час військових конфліктів, що, на жаль, є актуальним і сьогодні. Сподіваємося, що цей аспект дуже скоро втратить свою актуальність. Однак, болота Полісся, які є джерелом питної води для мільйонів людей, ефективним сховищем вуглецю та осередком біорізноманіття, варті того, щоб бути відновленими та збереженими для наступних поколінь. 

Підорлики великі повертаються до своїх гнізд на Поліссі з Балканського півострова, Ізраїлю, Південного Судану, Замбії та навіть Південної Африки. Щороку вони долають тисячі кілометрів, щоб дістатися до місць розмноження та зимівлі. Їхній шлях сповнений очікуваних труднощів і загроз. Але на них чекає ще одне випробування: зараз війна прямо на їхньому міграційному шляху. Вперше з цим зіткнувся поліський підорлик минулої весни. Декількома своїми спостереженнями поділився з нами орнітолог Валерій Домбровський, який десятиліттями досліджує підорлика великого та пильно стежить за птахами з GPS-мітками…

«Весняна міграція 2022 року була досить типовою за датами та середньою тривалістю. Але нашу пильну увагу прикули підорликивеликі, які гніздяться в Чорнобильській зоні відчуження – їм довелося перетинати Київську область, де точилися активні бойові дії. Один із них, самець на прізвисько Боровець, першим рушив у дорогу. Своїм традиційним маршрутом він пройшов через Одеську та Черкаську області. Боровець підійшов до Києва 29 березня, саме в той момент, коли російські війська відступили під ударом українських військ. Боровець зупинився на лівому березі Дніпра, щоб перечекати негоду: небо було затягнуте хмарами, почався холодний дощ. Наступний день орел провів на тому ж місці. Здалеку було чути звуки вибухів – Київ продовжували обстрілювати. Чи міг би птах відрізнити ці звуки від весняного грому? Це насправді неможливо. 31 березня, коли знову засяяло сонце, Боровець помчав далі на північ.

Він пролетів над східною околицею Києва, а потім уздовж Київського водосховища. Своїм гострим зором він, ймовірно, міг спостерігати довгі колони військової техніки, що відступала з Києва, напевно, нецікаве видовище для птаха. Негода змусила Боровця знову зупинитися, тепер вище водосховища, приблизно за 20 кілометрів від білоруського кордону. Цього разу він просидів на одному місці довше – з 31 березня до 3 квітня. Було тихо: вибухів уже не було чутно. Російські війська відступили з Київської області та Чорнобильської зони відчуження. Боровець із задоволенням харчувався птахами та ссавцями, що ховалися в очереті над річкою, і відвідував сільськогосподарські угіддя навколо сусідніх сіл.

4 квітня з півдня подув попутний вітер і розігнав хмари. Буквально через 4 години орел дістався свого гнізда в Поліському державному радіоекологічному заповіднику. На щастя, гелікоптери, які протягом останнього місяця щодня літали над заповідником туди-сюди, вже послідували за рештою російських військових частин. На щастя, Боровець міг зайнятися «сімейними» турботами. Протягом решти сезону 2022 року він успішно вивів пташеня.

Значно пізніше в Україну прибула самка орлана на ім’я Еллені. 4 квітня вона ненадовго зупинилася в Одеській області. До кінця наступного дня, завдяки сприятливій погоді, Еллені досягла західної околиці Києва. Там вона залишилася ночувати на березі річки Ірпінь. Кілька днів тому бої там припинилися. Птах не демонстрував незвичайної поведінки. Вранці 6 квітня вона полетіла далі на північ. Шлях її польоту перетинав нині сумнозвісні місця: Ірпінь, Гостомель, Бучу, де відбувалися страшні розправи. На щастя, птахи не можуть розуміти цих жахіть. Наступного дня Еллені досягла свого гнізда, неподалік від гнізда Боровця. Сезон розмноження Еллені завершився сумно: її пташеня померло в середині літа з невідомої причини.

Навесні 2022 року інші підорлики великі з Полісся літали через західну частину України, де активних боїв не було. Усі птахи успішно долетіли до своїх гнізд. Найшвидшим був Блонд, 17 березня він уже був у своєму гнізді на Ольманських болотах. Більшість птахів прилетіла пізніше, у перший тиждень квітня. Останнім повернувся Віалута, який прибув додому 20 квітня. До речі, це найпізніша дата закінчення весняної міграції за п’ять років спостережень».

Війна в Україні дала орнітологам не лише поживу для роздумів, а й матеріал для наукових досліджень. Ми очікуємо, що буде опубліковано дослідницьку статтю, в якій аналізуватиметься вплив війни на міграційні моделі підорлика великого. А тим часом, хоч ми не можемо негайно зупинити війну, ми сподіваємося на безпечну міграцію птахів додому – на них чекає дике Полісся.