Хто не спить у лісі вночі? Нове дослідження аналізує нічну активність хижаків
Співіснування дикої природи та людей в антропогенному середовищі Європи є складним явищем. Природоохоронні території відносно невеликі, і вони перемежовуються територіями з високим рівнем антропогенного навантаження. Це змушує тварин використовувати різні механізми адаптації, зокрема збільшувати свою нічну активність. Нещодавнє дослідження, підтримане нашим проєктом, уперше проаналізувало денну активність вовків і рисі у взаємозв'язку з градієнтом антропогенного навантаження.
Зростання присутності людини у дикій природі критичне для великих хижаків з значними ареалами проживання, як-от вовк і євразійська рись. Активізація нічної поведінки є однією зі стратегій, яка дає змогу цим тваринам уникати ризикованих взаємодій з людиною. Цей механізм поведінкової адаптації був описаний раніше. Однак нове дослідження є першою спробою проаналізувати добову активність двох видів хижаків на територіях, що відрізняються за характером та інтенсивністю присутності людини — від ділянок з інтенсивним антропогенним тиском до тих, де людська діяльність сильно обмежена.
Розуміння поведінки великих хижаків і чинників, що змушують їх змінювати спосіб життя, важливе з кількох поглядів. З одного боку, якщо втручання людини змушує хижаків зміщувати свою активність на нічний період, це може змінити їхню взаємодію зі здобиччю, що потенційно може суттєво вплинути на екосистему. З другого боку, у середовищах, де домінує людина, нічна поведінка зменшує негативну взаємодію між людиною і тваринами, а отже, сприяє збереженню хижих тварин, забезпечуючи безконфліктне співіснування людей і тварин.
Попередні дослідження показали, що і вовки, і рисі в Європі ведуть переважно нічний спосіб життя. Дослідники припускали, що антропогенні фактори можуть впливати на поведінку тварин упродовж доби. Однак спроб проаналізувати добову активність хижаків, порівнюючи території з різним рівнем антропогенного тиску, не було.
Автори нового дослідження припустили, що і вовки, і рисі будуть більш активними вдень в умовах низького антропогенного впливу, а ймовірність нічної активності зростатиме зі збільшенням антропогенного навантаження. Щоб перевірити цю гіпотезу, дослідники проаналізували зображення з фотопасток, встановлених на дев’яти ділянках у шести європейських країнах з з різним ступенем антропогенного тиску.
Прикметно, що два з цих об’єктів розташовано на Поліссі: українська частина Чорнобильської зони відчуження та Прип’ятського Полісся в Білорусі. Найнижчі індекси антропогенного навантаження очікувано було виявлено в Чорнобильській зоні відчуження, яку було визначено як базовий рівень для вивчення поведінки вовка і рисі. Людська активність на цій території надзвичайно низька через десятки років обмежень доступу після аварії на Чорнобильській АЕС 1986 року. Дані за допомогою фотопасток також було зібрано в центральному білоруському Прип’ять-Поліссі, «Біловезькій пущі» (Польща), у Тухольських борах (Польща), Бещадському національному парку (Польща), національному природному парку «Сколівські Бескиди» (Україна), національному парку «Баварський ліс» (Німеччина), національному парку «Плітвіцькі озера» (Хорватія) та в регіональному парку «Маремма» (Італія). Усі ці території зазнали більшого чи меншого впливу різних антропогенних факторів та їх комбінацій, як-от лісове господарство, мисливство, сільське господарство або туризм.
Зібрані дані охоплюють період з 2014 по 2022 рік, з фокусом на місяці від вересня до квітня, коли зазвичай проводиться моніторинг великих хижаків. Камери було встановлено вздовж лісових доріг і стежок, якими користуються як хижаки, так і люди.
Проаналізований масив даних містив понад 71 000 незалежних спостережень, серед яких 2 430 вовків, 934 рисі, 8 585 тварин, на яких полюють хижаки, і 59 408 людей. Найвищий показник зустрічей з людьми було зафіксовано в національному парку «Баварський ліс», а найнижчий — у національному природному парку «Сколівські Бескиди», за яким слідує Чорнобильська зона відчуження.
Учені з’ясували, що вовки на всіх досліджуваних територіях ведуть скоріше нічний, ніж денний спосіб життя. Як і очікувалося, вовки на нашій базовій дослідній ділянці в Чорнобильській зоні відчуження продемонстрували найвищий рівень денної активності. Національні парки «Сколівські Бескиди» та «Біловезька пуща» були другими за денною активністю вовків, тоді як у білоруському Прип’ять-Поліссі вони були найбільш нічними. Варто зазначити, що остання територія характеризується найвищим рівнем антропогенного навантаження, а полювати на вовків дозволено весь рік. Окрім частоти зустрічей з людиною, жодні інші фактори антропогенного впливу, як-от щільність населення або завантаженість доріг, не пояснювали вищої активності вовків у нічний час на локальному рівні.
Рисі були стабільно нічними на всіх досліджуваних територіях. Чорнобильська зона відчуження не показала високої ймовірності натрапити на рись засвітла; найбільш імовірно зустріти рись удень у національному парку «Плітвіцькі озера», а найменш — у національному парку «Баварський ліс». Отримані дані свідчать про те, що нічні звички рисі не залежать від типу та рівня впливу людини.
Результати дослідження показують, що вовки змінюють свою добову поведінку у відповідь на тиск людини, а рисі — ні. Імовірно, це пов’язано з відмінностями в їхній хижацькій екології. Хоча вони часто полюють на той самий вид, вовки і рисі мають різні стратегії полювання.
Як хижаки- переслідувачі, вовки покладаються на тактику погоні. Однак вони також можуть використовувати стратегію переслідування та засідки, яка є найефективнішою в умовах низької освітленості. Зазвичай найуспішніше вовки полюють у сутінках, але цілком імовірно, що деякі з них покращили свої мисливські навички і денно. Крім того, соціальна поведінка вовків також може впливати на їхній спосіб життя, оскільки вони можуть полювати поодинці або в зграях. Як хижак, що полює переважно на самоті, із засідки, рись добре вписується в нічну сутінкову нішу, оскільки темрява дозволяє їй якнайкраще реалізовувати свою мисливську стратегію.
Адам Френсіс Сміт, координатор досліджень та моніторингу Франкфуртського зоологічного товариства, один з авторів дослідження:
«Найціннішим результатом для мене є зміна очікувань людей щодо великих хижаків. Прийнято вважати, що вовки — нічні тварини, але саме наш вплив на довкілля, здебільшого вдень, обмежує їхню нічну поведінку. Вовки розумні та пристосовані до різних видів антропогенного тиску. Водночас євразійська рись полює переважно із засідки, тому нічна активність добре вписується в її спосіб життя. Звичайно, подібні дослідження були б неможливими без співпраці з висококваліфікованими колегами та доступу до даних з широкого спектру галузей.
Якщо людина змусить вовків до нічної активності внаслідок своєї денної діяльності, їхня поведінка може змінитися.
Якщо ж ми хочемо уможливити повний спектр поведінки вовків, або, іншими словами, дати їм змогу обирати, коли бути активними, ми повинні обмежити своє втручання — і в часі, і в просторі. Найочевиднішим наступним кроком є вивчення впливу втручання людини на інші аспекти життєдіяльності вовка і рисі. Наприклад, чи є полювання менш успішним у більш нічних популяціях? А як щодо розміру сімейних груп? Це важливі питання для пошуку балансу між діяльністю людини та можливостями й виживанням великих хижаків у Європі».
