Зниклі назавжди? Як Полісся втрачало і повертало рідкісні види
За оцінками науковців, близько 1 мільйона видів флори та фауни на Землі наразі перебувають під загрозою зникнення. Ми є свідками масштабної кризи біорізноманіття, яка, втім, є не першою в історії планети. Однак цього разу вона майже повністю зумовлена діяльністю людини. Чи зникнуть рідкісні види назавжди, чи вони ще мають шанс відійти від небезпечної межі? Важко сказати напевно. Але деякі локальні випадки з Полісся вселяють обережний оптимізм.
Жахлива катастрофа як шанс для дикої природи
Аварію на Чорнобильській атомній електростанції в 1986 році дехто називає найгіршою техногенною катастрофою в історії. Її вплив на здоровʼя та добробут людей, економіку й довкілля досі величезний. Велика територія навколо епіцентру катастрофи колись була густо заселена, землю обробляли люди. Коли через забруднення вона знелюдніла, дикі тварини одразу ж скористалися можливістю та почали відвойовувати територію.
Одним з рідкісних видів, які виграють від такої ситуації, є підорлик великий (Clanga clanga) — птах, що перебуває під загрозою зникнення на глобальному рівні та був втраченим у місцевості, відомій зараз як Чорнобильська зона відчуження. Цим птахам необхідні дикі водно-болотні угіддя для харчування та розмноження, вони страждають від деградації середовищ існування та втручання людини. З початком неконтрольованого відновлення зони відчуження, коли орні землі поступилися місцем болотам і лісам, підорлики повернулися на цю територію. Нині це єдине місце на Землі, де зростає популяція цього рідкісного орла.
Чорнобильська зона відчуження є домівкою для ще одного виду, що перебуває під загрозою зникнення — коня Пржевальського (Equus przewalskii). Його популяція скоротилася ще в 1940 — 1950-х роках і в 1960-х вважалася вимерлою в дикій природі: збереглися лише популяції в зоопарках кількох країн. Однак, завдяки успішному розведенню в неволі, коней Пржевальського стало більше, кількох випустили в дику природу. У 1998 році 31 тварину завезли в зону відчуження на Поліссі. За 20 років місцева популяція зросла до 150 тварин. Показники генетичного різноманіття свідчать про те, що ця популяція коней Пржевальського має хороші перспективи для подальшого зростання.
Вимерли чи залягли на дно?
У минулому столітті норка європейська (Mustela lutreola) була широко поширена на Поліссі та в Європі загалом, але зараз цей вид такий рідкісний, що його представників удень зі свічкою не знайдеш. Почалося з того, що в 1930-х у Європу завезли кілька тисяч американських норок для торгівлі хутром. Їх планували розводити на фермах, однак згодом частина “прибульців” потрапила в дику природу. Місцеві види не витримали конкуренції з агресивнішими та сильнішими інвазійними тваринами. Норка європейська була витіснена з більшої частини свого історичного ареалу та стала видом, що перебуває під загрозою зникнення. Її не бачили на Поліссі вже понад 20 років, і деякі експерти вважають, що вона вимерла в цій місцевості.
У 2021 році польові біологи нашого проєкту поставили собі за мету знайти норку європейську на Поліссі. Вони встановили 25 фотопасток уздовж річок та дренажних каналів у віддалених ділянках заказника “Олманські болота” (Білорусь). На жаль, жодна норка європейська на знімки не потрапила. Однак це не доводить, що вид зник з регіону: наступна історія показує, які сюрпризи можливі, коли йдеться про біорізноманіття.
На Поліссі мешкає щонайменше 12 видів кажанів, серед яких справжня рідкість — вечірниця велика (Nyctalus lasiopterus), найбільший кажан Європи. Це рідкісний вид, його ареал фрагментований і найменший серед європейських кажанів. Вважалося, що вечірниця велика на Поліссі вимерла. Останнього самця кажана застрелили в 1930 році, і цього виду в регіоні не спостерігали кілька десятиліть. Однак 2009 року молодого самця вечірниці великої виловили фахівці в українській частині Чорнобильської зони відчуження. А у 2015 році під час обліку кажанів на білоруському Поліссі в пастку потрапили дві лактуючі самки вечірниці. Це довело, що рідкісні кажани розмножуються в регіоні! У 2017 році було проведено нові спостереження за вечірницею великою, а згодом її виявили під час акустичного моніторингу в рамках нашого проєкту.
Вечірниця велика є індикатором природного стану старовікових лісів. Її популяція в Європі скоротилася через зникнення біотопів, у яких живуть кажани, — старовікових лісів зі скупченнями дуплистих дерев. Більш як половина вечірниць великих воліє жити на мертвих деревах — а отже, залишати мертву деревину важливо для збереження біорізноманіття.
Описані випадки показують, що часто можна переломити тривожну тенденцію та відвести рідкісні види від межі зникнення. Хай памʼять про види, яких ми більше ніколи не побачимо в дикій природі, буде стимулом робити все можливе для того, щоб їх список не поповнювався.
